Довгостроковий кредит

.

Для підвищення інвестиційної діяльності важливим є максимальне залучення джерел фінансування інвестицій і насамперед ¾ довгострокових банківських кредитів. Важливим моментом також є те, що використання кредитної форми фінансування примушують інвесторів корисливіше ставитися до здійснення інвестицій щоб одержати від них найбільшої ефективності, для того щоб забезпечити не лише погашення кредиту, а й сплату відповідних відсотків.

Довгострокове кредитування ¾ це кредитування прямих інвестиційних заходів (капітальних вкладень) ¾ витрат на придбання засобів праці (елементів основного капіталу).

При такому кредитуванні об¢єктами є проекти з:

¾ будівництво нових підприємств;

¾ реконструкції, технічного переозброєння і розширення діючих підприємств;

¾ обладнання спільних підприємств;

¾ організації випуску нової продукції, придбання науково-технічної продукції, інтелектуальних цінностей та інших об¢єктів власності;

¾ здійснення прородоохоронних заходів.

Основні джерела ресурсів для довготермінового кредиту ¾ це власні кошти банків, кошти державного інвестиційного фонду, кошти підприємств і організацій, а також кошти бюджетів, що знаходяться на рахунках у банках, вклади громадян і позички у інших банків.

Для розгляду можливості надання довгострокового кредиту позичальник крім стандартного переліку документів (для короткострокового кредитування) по узгодженню з установою банку повинен додатково представити такі матеріали: проектно-кошторисну документацію; основні техніко-економічні показники проекту; контракт на будівництво; документи на право землекористування; позитивне рішення екологічної експертизи; план технічного переозброєння; бізнес-план.

На підставі наданих позичальником матеріалів установа банку проводить комплексну оцінку кредитоспроможності і фінансового стану і попередню інженерно-економічну експертизу довгострокового кредитного проекту. Визначення кредитоспроможності підприємств і організацій є однією з важливих сторін госпрозрахункової діяльності юанків. При цьому спеціалісти банків вивчають доцільність та можливість здійснення інвестицій, а також їх економічну ефективність. Для цього вони аналізують синтетичну та аналітичну звітність про фінансово-господарську діяльність, проектно-кошторисну документацію, плани технічного переозброєння та інші матеріали.

Кредитні відносини між банком і позичальником грунтуються на умовах забезпеченості, строковості, платності, поворотності і цільової спрямованості, які обумовлюються кредитним договором.

Обов¢язковими умовами довготермінового кредитування на додачу до загальних вимог кредитування є: статус позичальника як юридичної особи, екологічна безпека об¢єкту кредитування, дотримання норм тривалості будівництва.

Потреба у довготерміновому кредиті визначається або повною вартістю витрат по об¢єкту (заходу), якщо кредит є єдиним джерелом фінансування, або як різниця між вартістю цих витрат і власними коштами позичальника, спрямованими на цей об¢єкт.

Видача довготермінових позик може проводитись одночасно або поетапно, по мірі виконання будівельно-монтажних робіт, придбання товарно-матеріальних цінностей, верстатів, обладнання і т.д.

Процентна ставка за користування кредитом обумовлюється в кредитній угоді з врахуванням терміну позики, забезпечення своєчасності розрахунків позичальника за раніше отриманими позиками та рівня ризику.

Процентна ставка повинна бути регульованою (плаваючий процент) за умови щорічного перегляду в бік зростання (знижки) залежно від умов ринку, зміни процентів за депозитами (вкладами), офіційно оголошеного індексу інфляції та інших чинників.

Загальний термін користування кредитом складається з нормативного часу здійснення витрат і часу, протягом якого цей кредит повертається банку. Термін погашення кредиту встановлюється у межах окупності витрат по проекту.

Важливим заходом було затвердження урядом “Положення про фінансування та державне кредитування капітального будівництва”, яке введено в дію з 1 січня 1997 року. Воно здійснюється за рахунок державних бюджетних коштів.

Обсяги державного кредитування, його напрями і об¢єкти визначаються Державною програмою економічного і соціального розвитку України, виходячи з державної інвестиційної політики.

Рішення про надання державного кредиту та про розмір процентної ставки за користування ним приймаються Національним банком України разом з міністерством економіки і міністерством фінансів України. Після цього між Національним банком України та комерційними банками укладається кредитна угода. У свою чергу, установи комерційних банків та інвестори укладають між собою кредитні угоди.

Контроль за цільовим використанням державного кредиту інвесторами здійснює Національний банк України, а за своєчасним поверненням його до державного бюджету ¾ міністерство фінансів, Головним управлінням Державного казначейства.

Однією із нових форм довгострокового кредитування є андеррайтинг. Ця операція означає надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштабних проектів, шляхом повного викупу банком випусків промислових облігацій, які емітуються цими клієнтами. Установам банку инадається право здійснювати операції андеррайтингу тільки для провідних підприємств пріоритетних галузей України (літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість і т.д.), продукція яких користується попитом на світовому ринку. Сума ліміту для одного клієнта не може перевищувати 10% власного капіталу банку. Крім того, андеррайтинг надається, як правило, ьільки тим підприємствам, які не ма.ють заборгованості за раніше одержаними кредитами. У даному разі банки можуть викупити тільки цінні папери єдиного виду ¾ іменні промислові облігації із плаваючою процентною ставкою, забезпечених договором застави майна позичальника і для яких умовами випуску передбачена можливість конвертації облігацій у звичайні акції підприємства. Такі облігації вважаються у світовій практиці найбільш привабливими для інвестора і надійно захищають його права з урахуванням інфляційних процесів.

Про можливість надання андеррайтингу банки приймають рішення після проведеної оцінки надійності облігацій підприємства на основі представлених клієнтом таких матеріалів: проек проспекту емісії облігацій; розрахунок строку дії облігацій; розрахунок процентної ставки по облігації; проект договору застави на майно та інші матеріали по узгодженню з установою банку.

Винагорода банку за андеррайтинг окрім процентних виплат по облігаціях повинна бути в межах 20% загальної вартості облігацій, виходячи з їх номінальної вартості, тобто облігації викуповуються банком по ціні, обов¢язково нижчій за номінальну вартість облігацій.

Впровадження андеррайтингу є диверсифікацією інвестиційних операцій комерційних банків, сприяє розвитку ринку цінних паперів в Україні, послужить просуванню цінних паперів українських підприємств на світовий ринок.

На сьогоднішній день велике розповсюдження отримав метод фінансування інвестиційних проектів, який дістав назву фінансового проектування. Під фінансовим проектуванням в міжнародній практиці розуміють таке фінансування інвестиційних проектів, коли основним забезпеченням для кредитів, які надають банки, являється сам проект, тобто ті доходи, які стримає в майбутньому підприємство, яке будується або проводить реконструкцію.

Значна частина інвестиційних проектів повинна фінансуватись за рахунок власних коштів замовників. Така практика відповідає загальному підходу до фінансування нових проектів, яке заключається втому, що витрати і ризики переважно повинні нести замовники проекту, поскільки акціонери мають можливість отримувати великі доходи, в той час як кредитори можуть розраховувати тільки на своєчасне повернення кредитів та процентів.

Існує декілька визначень проектного фінансування:

1. Фінансування, яке основане на життєздатності самого проекту без врахування платоспроможності його учаснсків, їх гарантій і гарантій погашення кредиту третім особам;

2. Фінансування інвестицій, при якому джерелом погашення заборгованості являються потоки грошових коштів, які генеруються в результаті реалізації самого проекту;

3. Фінансування, яке забезпечене економічною і технічною життєздатністю підприємства, яке дозволяє генерувати потоки коштів, які достатні для обслуговування свого боргу.

Таким чином з приведених визначень виходить, що проектне фінансування характеризується особливим способом забезпечення, в основі якого лежить підтвердження реальності отримання запланованих потоків коштів шляхом виявлення і розподілу всього комплексу, пов¢язаного з проектом ресурсів між сторонами, які беруть участь в його реалізвції (підрядні органи, постачальники сировини, споживачі кінцевої продукції).

Банківська практика виділяє такі типи проектного фінансування:

1. Без будь-якого регресу на позичальника. Банк-кредитор приймає на себе весь ризик, пов¢язаний з реалізацією проекту, і оцінює лише потоки коштів, які генеруються проектом і направляються в погашення кредитів.

2. Без регресу на позичальника в період, що слідує за введенням проекту в експлуатацію. Підрядники гарантують завершення освоєння капіталовкладень, введення об¢єкту кредитування в експлуатацію, дотримання кошторисної вартості і, при окремих умовах беруть на себе відшкодування збитків, пов¢язаних із затримкою введення об¢єкту в експлуатацію.

3. З повним регресом на позичальника. Кредитор в цьому випадку не бере на себе ніяких ризиків, пов¢язаних з проектом, обмежуючи свою участь наданням коштів під гарантії організаторів проекту або третіх осіб, не анлізуючі генеруючі проектом потоки коштів.

Таким чином, перераховані типи проектного фінансування можна звести в три групи по ознаці використання регресу: з повним регресом на позичальника; без регресу на позичальника; з обмеженим регресом на позичальника.

Найбільш розповсюдженою формо проектного фінансування є фінансування з повним регресом на позичальника. Це викликано тим, що дана форма відрізняється швидкістю отримання необхідних інвестору коштів, а також більш дешевою вартістю кредиту.

У зарубіжній практиці ця форма використовується у випадках: надання коштів для фінансування проектів, які виконують державні замовлення, несамофінансуючих проектів, які мають можливість погасити кредити за рахунок інших доходів позичальника; надання коштів у формі експортного кредиту; надання коштів для невеликих проектів, які чуттєві навіть для невеликого збільшення витрат, які непередбачені початковими розрахунками.

Значно рідше на практиці зустрічається проектне фінансування без регресу на позичальника. При цьому виді операції кредитор не має ніяких гарантій від позичальника і бере на себе майже всі ризики, пов¢язані з реалізацією проекту. Фінансування по такій схемі є дуже дорогим для позичальника, так як за великий ризик кредитор хоче отримати якнайбільшу компенсацію.

По цьому типу фінансуються проекти, які володіють високою рентабельністю. Як правило, цими проектами передбачається випуск конкурентноздатної продукції.

Досить розповсюдженою є проектне фінансування з обмеженим регресом на позичальника. При цій формі всі ризики, пов¢язані з реалізацією пректу, розподіляються між сторонами таким чином, щоб останні могли брати на себе ті ризики, які залежать від них. В результаті розумного розподілу ризиків зменшується ціна фінансування.