Психопрофілактика і психогігієна Лікувально-охоронний режим

Тема: Психопрофілактика і психогігієна. Лікувально-охоронний режим.

ПЛАН.

1. Психогігієна. Розділи психогігієни, їх характеристика і значення.

2. Психопрофілактика, її види.

3. Лікувально-охоронний режим.

1. Психогігієна – це система наукових знань і практичних міроприємств, спрямованих на збереження і зміцнення психічного здоров’я населення.

Виникла в кінці ХІХ ст.. разом з психопрофілактикою, коли виникла психіатрія як галузь наукового знання і нам виникла необхідність не тільки лікування. Але і попередження, запобігання психічних порушень, психічних розладів.

Основне завдання психогігієни – формування і підтримка психічного здоров’я.

Розділи психогігієни:

1) особиста психогігієна;

2) вікова психогігієна;

3) психогігієна праці;

4) психогігієна навчання;

5) психогігієна колективного життя;

6) психогігієні побуту;

7) психогігієна сімейних стосунків;

8) спеціальна психогігієна:

· транспортна,

· морська,

· авіаційна,

· військова,

· спортивна,

· і ніші.

1) Особиста психогігієна – вивчає механізми емоційної саморегуляції і розробляє шляхи зміцнення власного психічного здоров’я (аутогенне тренування – метод активного самонавіювання за допомогою словесних вправ; психогімнастика обличчя і т.п.).

2) Вікова психогігієна.

Психогігієна людини повинна починатись з внутріутробного періоду (дотримання матір’ю всіх гігієнічних вимог, створення позитивного психологічного клімату для майбутньої дитини і т.п.)

Після народження дитини і в подальшому її житті велике значення в психічному здоров’ї набувають:

· правильний режим харчування;

· вироблення позитивних звичок;

· виховання почуття відповідальності;

· чесності;

· витримки;

· дисциплінованості;

· працелюбності;

· вміння жити в колективі;

· вміння товаришувати;

· почуття любові до оточуючих;

· вміння рахуватись з думка з інших;

· виховання етичних норм;

· естетичних почуттів тощо.

Психогігієнічного підходу вимагають питання вибору професії стосовно індивідуальних психічних якостей і здібностей людини, оскільки саме вдалий вибір професії сприяє в подальшому психічному здоров’ю людини.

Психогігієнічні проблеми в старшому віці пов’язані зі змінами звичних стереотипів життя (людина пішла на пенсію), тому важливе місце займає зайнятість (адже праця сприяє укріпленню, оздоровленню і омолодженню людини).

3) Психогігієна праці – вивчає трудові процеси і умови праці стосовно особливостей психіки людини і розробляє міроприємства, які забезпечують збереження і укріплення нервово-психічного здоров’я працюючих.

Одним із розділів психогігієни праці є психогігієна розумової праці. Створюється оптимальні режими для працівників розумової праці. При цьому важливе поєднання розумової праці з фізичною діяльністю (гімнастика, спорт, прогулянки і т.п.).

4) Психогігієнічне навчання займається питаннями створення оптимального ритму навчального процесу, який би сприяв, успіху як в навчанні, так і в збереженні психічного здоров’я, дозволяв би людині відчувати задоволення і радість від навчання тощо.

5) Психогігієна колективних відносин займається вивченням питань особистості, по інтересам кожної людини, інколи по віку і т.п. що сприяє зміцненню колективу, задоволеності від спільної праці членів колективу, а отже, сприяє психічному здоров’ю людей.

6) Психогігієна побуту займається питаннями взаємовідносин людей в побуті, боротьбою з алкоголізмом, наркоманією, токсикоманією, вивченням впливу на психіку людини телебачення, засобів масової інформації тощо.

7) Психогігієна сімейних відносин (виноситься на самостійну поза аудиторну роботу студентів).

8) Спеціальна психотерапія (транспортна, морська, авіаційна, космічна і інші) сприяє створенню оптимальних умов в даних видах діяльності, які підтримують і розвивають психічне здоров’я людини.

2.Психогігієна дуже тісно пов’язана з психопрофілактикою, і їх розмежуванням носить умовний характер.

Психопрофілактика – це система міроприємств, спрямованих на попередження психічних захворювань.

Якщо основним завданням психогігієни є формування і підтримка психічного здоров’я, то основним завданням психопрофілактики є попередження виникнення конкретних психічних розладів.

Психопрофілактику поділяють на такі види:

1) первинна психопрофілактика;

2) вторинна профілактика;

3) третинна психопрофілактика.

1) Первинна психопрофілактика – система загально-профілактичних міроприємств. Вивчає особливості психічних впливів на людину, особливості її психіки і можливості попередження психогенних захворювань. Сприяє підвищенню витривалості психіки до шкідливих впливів.

Включає:

- охорону психічного здоров’я майбутніх поколінь;

- вивчає і прогнозує можливі спадкові психічні захворювання;

- охорону матері від можливих шкідливих впливів на плід і організацію допомоги здоровим родом;

- раннє виявлення відхилень у психічному розвитку новонароджених;

- своєчасне застосування методів лікувально-педагогічної корекції на всіх етапах розвитку людини.

2) Вторинна психопрофілактика – система міроприємств, спрямованих на виявлення і попередження небезпечних для життя нервово-психічних розладів, захворювань.

Включає:

-ранню діагностику, прогноз і попередження небезпечних для хворого станів, ранній початок лікування і застосування адекватних методів корекції з досягненням найбільш повної ремісії.

4) Третинна психопрофілактика – система міроприємств, спрямованих на попередження виникнення інвалідності при хронічних психічних захворюваннях.

Велику роль при цьому відіграє правильне використання лікувальних і інших засобів, застосування лікувальної і педагогічної корекції, попередження рецидивів психічних захворювань тощо.

3.Лікувально-охоронний режим в медичному закладі – це такий режим, який забезпечує оптимальні умови для перебування хворого в лікувальному закладі, полегшує його страждання і прискорює процес одужання.

Ведуча роль по його забезпеченню і вдосконаленню належить середньому медичному персоналу, в професійні функції якого входить безпосереднє забезпечення лікувально-діагностичного процесу, медичного догляду, постійного спостереження за хворими.

Середній медичний персонал повинне не тільки акуратно виконувати призначення лікаря, але повинен приймати найбільш активну участь в створенні інтер’єру у відділені, в забезпеченні необхідного затишку для хворих, повинен потроювати строге дотримання внутрішнього розпорядку, проявляти турботу про психіку хворого протягом всього періоду лікування.

Теоретичною основою лікувально-охоронного режиму є теорія нервізму (І.М. Сеченов, С.П. Боткін, І.П. Павлов), яка кінцево сформульована І.П. Павловим. Дана концепція нервізму виходить з визнання ведучого значення нервової системи в регулюванні фізіологічних функцій організму, в формуванні хворобливого процесу.

І.П. Павлов прийшов для розуміння тісного взаємозв’язку організму з зовнішнім середовище, яка здійснюється через кору головного мозку. Зовнішнє середовище може здійснювати на людину благо приємний вплив, викликаючи позитивні емоції – радість, посмішку, заспокоєння, а може бути джерелом хвороботворних впливів, які приводять до виникнення негативних емоцій – страху, страждань, переляку, які ведуть до стресових станів тощо.

Основна психологічна вимога до лікувально-охоронного режиму в лікувальному закладі – знешкодження негативних, шкідливих впливів на психіку хворого факторів лікувального середовища, які сприймаються як дискантними рецепторами (очі, вуха, ніс і ні.), так і через другу сигнальну систему хворого – посередництвом слова.

Стержнева задача лікувально-охоронного режиму – боротьба з болем і страхом болі.

Елементи лікувально-охоронного режиму:

-доброзичливість персоналу, чуйність і уважність при прийомі хворого у лікарню і під час всього перебування. Що сформує у хворого довіру до персоналу і всього медичного закладу;

-впевненість хворого в високій кваліфікації лікарів і середнього медичного персоналу, в здатності і готовності надати йому кваліфіковану допомогу;

-хороші ділові взаємостосунки медичних сестер між собою, з лікарями, санітарками, які сприяють укріпленню віри хворого в надійність медичного колективу;

-вміле використання прийомів психотерапії (використання слова для заспокоєння хворого і виведення його з стану тривоги і т.п.);

-створення умов для проводження фізіологічного сну хворого;

-створення умов для фізичної активності хворих за рахунок лікувальної фізкультури, дозованих прогулянок в межах відділу або на свіжому повітрі, а також вільного режиму по призначенню лікаря;

-створення здорового мікроклімату в палатах (слід потурбуватись про психологічну і медичну сумісність хворих палати: вік, характер і важкість захворювання, можливо і рівень загального розвитку повинні бути близькими);

естетичне оформлення внутрішніх приміщень – інтер’єр (вдало підібраний колір стін, зручні крісла дивани, куточки живої природи з акваріумами, рослинами і т.п.), що сприяє настрою і хворих, і персоналу, активному відпочинку і одужанню;

-і ніші.