Керівництво спільною діяльністю. Проектування ієрархії обсягу. Прилади сигналізації та пульти управління

Зміст

Вступ

1. Керівництво спільною діяльністю. Проектування ієрархії обсягу

2. Прилад сигналізації, пульти управління. Допоміжне обладнання, вимоги додопоміжного обладнання

3. Види потоків документів. Робота з документами

4. Перспективний план роботи менеджера на 6 років (за системою Франкліна)

Висновки

Перелік використаної літератури

Вступ

Актуальність даної роботи полягає в тому, що сучасний розвиток суспільства показує, що успішна діяльність організації багато в чому залежить від умілого й грамотного керівництва. У свою чергу необхідно пам'ятати, що будь-яка організація являє собою єдине ціле і якщо роботу самого менеджера не організувати належним чином, то менеджер не зможе працювати ефективно, що, безсумнівно, вплине на роботу всієї організації.

Якщо менеджер не спланує й правильно не організує свою роботу, то це приведе до втрат робочого часу, зайвій перенапрузі й, в остаточному підсумку, позначиться на якості керування.

Протягом всього життя людського суспільства були ті, хто керує й ті, ким керують. Але люди до початку 20 століття мало надавали значення самому поняттю керування. Керівники управляли, опираючись на інтуїцію. У той час не замислювалися над цим серйозно. З початку 20 століття керування починає виділятися в самостійну науку за назвою менеджмент і продовжує розвиватися в цей час. Протягом розвитку цієї науки основна увага приділялася тому, як менеджер, (тобто керівник) повинен керувати, щоб організація працювала ефективно. Але, на жаль, мало уваги приділялося тому, як організувати роботу самого менеджера.

Завданнямцієї роботи є:

- розглянути поняття керівництва спільною діяльністю та проектування ієрархії обсягу;

- розглянути прилади сигналізації, пульти управління, а такождопоміжне обладнання та вимоги до нього;

- визначити види потоків документів та основироботи з документами;

- скласти перспективний план роботи менеджера за системою Франкліна.

1. Керівництво спільною діяльністю. Проектування ієрархії обсягу

Відповідно до законодавства України під спільною діяльністю розуміють господарську діяльність зі створенням або без створення юридичної особи, яка є об’єктом спільного контролю двох чи більше сторін відповідно до письмової угоди між ними. Зокрема Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2001 р. № 91 (далі — ПСБО 12 ) передбачає можливість провадити два види спільної діяльності: зі створенням юридичної особи та без її створення.[6, c.124]

Проблемні питання на сьогодні викликає найбільш розповсюджений в українській практиці варіант — спільна діяльність без створення юридичної особи. Адже незважаючи на те, що облік спільної діяльності без створення юридичної особи регулюється ПСБО 12, цей облік не має нічого спільного з фінансовими інвестиціями. Крім того, всі діючі на сьогодні стандарти регулюють діяльність підприємств, тобто юридичних осіб, до яких не відноситься спільна діяльність такого виду. Це призводить до виникнення численних помилок під час ведення обліку такої діяльності та у визначенні бази й порядку оподаткування.

Законодавчою засадою здійснення спільної діяльності в Україні є Цивільний кодекс, прийнятий Законом України від 16.01.2003 № 435-IV, а саме Глава 77 «Спільна діяльність» у якій, правовідносини стосовно провадження спільної діяльності регламентовані досить детально.

Зокрема ст. 1130 наводить загальне визначення спільної діяльності без створення юридичної особи: «...за договором про спільну діяльність учасники (сторони) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону».

Кодексом не обмежене коло учасників спільної діяльності, тобто фактична кількість осіб, які братимуть участь у здійсненні спільного господарської діяльності. Крім того, участь у спільній діяльності мають право брати як юридичні особи (резиденти та нерезиденти), так і фізичні особи.

Чинне законодавство не встановлює також вичерпного переліку цілей учасників спільної діяльності та її об'єктів. Крім будівництва або експлуатації об'єктів, на практиці найчастіше зустрічається спільне виробництво певної продукції.

Договір на спільну діяльність визначає основні засади здійснення спільної діяльності, та забезпечує правову основу її функціонування. Залежно від умов договору організовується спільна господарська діяльність, визначається порядок ведення обліку спільних операцій, обумовлюється порядок розподілу майна, зобов’язань а також результатів, які виникли у процесі дії договору.

Відповідно до ст. 44 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність має бути укладений у письмовій формі з обов’язковим зазначенням усіх умов та відносин учасників такої діяльності.[9] А саме:

— мета та предмет договору (конкретний вид діяльності, в якому провадиться спільна діяльність);

— взаємні зобов’язання учасників спільної діяльності (узгоджуються обов’язки які поширюються на всіх учасників договору рівною мірою, встановлюються терміни проведення нарад що стосуються обговорення питань спільної діяльності);

— окремі зобов’язання кожного з учасників договору (обов’язки, які стосуються індивідуально кожного учасника, наприклад дотримання порядку та строків внесення внесків);

— порядок ведення спільних справ;

— розмір і порядок внесення учасниками грошових та майнових внесків у спільну діяльність та частки кожного з учасників;

— порядок обліку спільного майна учасників;

— порядок розподілу результатів спільної діяльності (зазвичай прибуток (збиток) отриманий від спільної діяльності, розподіляється пропорційно часткам внесків кожного з учасників);

— порядок покриття можливих витрат та збитків, отриманих внаслідок спільної діяльності (договір має містити умови, які передбачають або покриття можливих збитків учасниками пропорційно до їх внесків, або за рахунок учасника, уповноваженого вести спільні справи);

— термін дії договору, відповідальність сторін та умови його припинення;

— форсмажорні обставини.

У роз’ясненні ВГСУ № 02-5/302 пропонується два можливі варіанти ведення спільної діяльності. По-перше, передбачена можливість створення ради з числа працівників, які приймають рішення за взаємною згодою (а не за більшістю голосів). По-друге, учасники договору можуть доручити ведення справ по спільній діяльності одному з учасників. Відповідальність за ведення обліку спільної діяльності визначається умовами договору про спільну діяльність, у якому обов’язково зазначається учасник договору, якому надано повноваження вести спільні справи всіх, хто бере участь у договорі. Відповідно, особа, яка діє на підставі довіреності, уповноважена також вести бухгалтерський облік операцій спільної діяльності.[2, c.166]

Щодо розподілу результатів спільної діяльності ст.1139 Цивільного кодексу України передбачено пропорційний розподіл прибутку, отриманого учасниками внаслідок провадження спільної діяльності в залежності від часток їх вкладів у спільне майно. Однак це не є обов’язковою умовою. Порядок розподілу може встановлюватися за згодою учасників і регулюється умовами договору.

Ієрархія - підпорядкованість осіб на керівних посадах від вищої ланки до нижчої

Реалізація функції організації (організаційного проектування) складається із взаємопов’язаних етапів.

1. Поділ праці – процес поділу загальної роботи в організації на окремі завдання фактично є спеціалізацією.

Спеціалізація означає з’ясування сутності та змісту кожної роботи в організації.

Проектування робіт виявляє дві ключові характеристики роботи:

а) обсяг роботи (кількість різних операцій та/або задач, які виконуються одним працівником та частота їх повторення);

б) змістовність роботи (відносний ступінь впливу працівника на роботу або на її середовище): самостійність у плануванні та виконанні роботи; самостійність у визначенні ритму роботи; участь у прийнятті рішень тощо.

З розвитком та удосконаленням виробництва все більш почали виявлятися негативні сторони спеціалізації. Виникла потреба змінити традиційну спрямованість проектування робіт. З’явився термін “перепроектування (реорганізація) робіт”.

2. Департаменталізація – процес групування робіт і видів діяльності в окремі підрозділи організації (бригади, групи, сектори, відділи, цехи, виробництва тощо).

3. Делегування повноважень – процес передачі керівником частини своєї роботи та повноважень підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання.

Необхідність делегування повноважень є наслідком обмеженості можливостей та здібностей керівника та необхідності спеціалізації в управлінні.

Існують три типи повноваження, що передаються підлеглим: лінійні; штабні; функціональні.

Лінійні – повноваження, які передаються вищим керівником безпосередньо його підлеглому і далі іншим підлеглим. Делегування лінійних повноважень утворює ієрархію рівнів управління в організації.

Штабні (апаратні, адміністративні) – повноваження, що передаються особам, які здійснюють консультативні, обслуговуючі функції щодо лінійних керівників. Сутність штабних повноважень полягає у їх дорадчому характері.

Функціональні - повноваження, що дозволяють особі, якій вони передаються, в межах її компетенції пропонувати або забороняти певні дії підлеглим лінійних керівників.

4. Встановлення діапазону контролю - визначення кількості працівників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові.

Діапазон контролю – параметр, який визначає високу чи пласку побудову організації. Кожна з них має свої переваги та недоліки (рис. 1).

Рис. 1 Порівняльна характеристика високої та плоскої структур організації

5. Створення механізмів координації. Налагодження взаємодії між підрозділами та окремими виконавцями досягається шляхом створення механізмів координації.

Координація робіт – процес узгодження дій усіх підсистем організації для досягнення її цілей.

2. Прилад сигналізації, пульти управління. Допоміжне

обладнання, вимоги до допоміжного обладнання

В силу відомих причин повністю виключити виникнення пожежі неможливо.

Якщо пожежа виникла, то її розвиток є нерівномірним. Спочатку інтенсивність горіння невелика, але потім вона зростає і наступає лавиноподібний процес. Тому, чим раніше виявлена пожежа, тим менше збитки від неї.

Протипожежний захист будинків, споруд, людей, які в них перебувають зокрема досягається застосуванням установок автоматичної пожежної сигналізації.

Відповідно до ДСТУ 2273-93 ССБП. Пожежна безпека. Терміни та визначення під "установкою пожежної сигналізації" розуміється сукупність технічних засобів, установлених на об'єкті, що захищається, для виявлення пожежі, оброблення, подавання в заданому вигляді повідомлення про пожежу на цьому об'єкті, спеціальної інформації та (чи) подавання команд на включення автоматичних установок пожежогасіння та технічних обладнань.

При визначенні об'єктів, які підлягають обладнанню установками автоматичної пожежної сигналізації необхідно керуватися в першу чергу Переліком однотипних за призначенням об'єктів, які підлягають обладнанню автоматичними установками пожежогасіння та пожежної сигналізації.

Цей перелік узагальнює вимоги щодо оснащення пожежною автоматикою будівель, споруд та приміщень, які найбільш поширені в різних галузях господарства незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Крім зазначеного Переліку слід також керуватися вимогами відповідних будівельних норм, галузевими (відомчими) переліками та іншими нормативами документами з цього питання, затвердженими в установленому порядку після узгодження з Державним департаментом пожежної безпеки МНС України.

Система пожежної сигналізації складається з пожежних сповіщувачів (пристроїв для формування сигналу про пожежу), які включені у сигнальну лінію (шлейф), приймально-контрольного приладу, ліній зв'язку.

Пожежні сповіщувачі перетворюють прояви пожежі (тепло, світло полум'я, дим) в електричний сигнал, який по лініях зв'язку надходить до контрольно-приймального приладу. Контрольно-приймальний прилад здійснює приймання інформації від пожежних сповіщувачів, виробляє сигнал про виникнення пожежі чи несправності, передає цей сигнал та видає команди на інші пристрої (наприклад, включає автоматичні установки пожежогасіння чи димовидалення).

В залежності від проявів процесу горіння сповіщувачі можуть бути:

- теплові, які реагують на певне значення температури та (чи) швидкість її наростання;

- димові, які реагують на аерозольні продукти горіння;

- полум'я, які реагують на електромагнітне випромінювання полум'я.

В залежності від можливості зазначати свій номер (адресу) сповіщувачі поділяються на:

- адресовані, які реагують на фактори, супровідні пожежі, в місці їх встановлення і постійно або періодично активно формують сигнал про стан пожежонебезпечності в захищуваному приміщенні та власну працездатність із зазначенням свого номера (адреси);

- неадресовані, які реагують на фактори, супровідні пожежі, в місці їх встановлення та формують сигнал про виникнення пожежі в захищуваному приміщенні без зазначенням свого номера (адреси);

Види пожежних сповiщувачiв:

1 - тепловий максимально-диференцьований сповіщувач;

2 - сповіщівачі пожежні теплові магнітні;

3 - сповіщувач пожежний димовий оптико-електронний.

Вибір пожежних сповіщувачів здійснюється в залежності від характерних приміщень, виробництв, технологічних процесів відповідно Додатка К до ДБН В.2.5-13-98 "Пожежна автоматика будинків і споруд", який наведено нижче:

В даний час розвивається тенденція заміни теплових сповіщувачів на димові з метою зниження інерційності їх спрацювання.

Сигнали від приймально-контрольних приладів установок пожежогасіння та пожежної сигналізації виводять, за наявності технічної можливості, на пульти централізованого спостереження пожежної охорони.

Оснащення об'єктів системами сигналізації охоронного призначення необхідно проводити з урахуванням їх значення (категорійності) за ГСТУ 78.11.001, функціональних та інженерно-будівельних особливостей та забезпечення надійної охорони.

Структура побудови ССОП повинна враховувати обрані вид і тактику охорони.

Передбачене проектами обладнання, прилади, пристрої, сповіщувачі, телекамери, допоміжне устаткування тощо (далі - технічні засоби систем сигналізації охоронного призначення (ТЗ ССОП)), повинні відповідати нормативним документам і мати сертифікат відповідності Державного центру сертифікації засобів охоронного призначення, а для об'єктів, що підлягають передаванню під охорону підрозділам Державної служби охорони при МВС України (далі - підрозділи охорони), бути рекомендованим чинним Переліком технічних засобів, рекомендованих для організації охорони об’єктів та діяльності підрозділів охорони.

На об’єктах, що підлягають передаванню під охорону підрозділам ДСО при МВС України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2001 року № 1053, проведення нагляду за виконанням монтажних робіт систем охоронної сигналізації членами приймальної комісії від ДСО є обов’язковим.

Пульти централізованого спостереження (ПЦС) є споживачами енергоживлення першої категорії, які забезпечуються двома незалежними кабельними вводами від двох незалежних трансформаторних підстанцій з обов’язковою можливістю переключення енергоживлення ПЦС з однієї лінії на другу.

ПЦС обладнуються резервним(и) джерелом(ами) електроживлення (бензоагрегат або дизельагрегат, акумуляторні батареї, джерело безперебійного електроживлення), яке забезпечує безперебійну роботу обладнання ПЦС, а також резервного освітлення ПЦО упродовж часу, вибраного з ряду 4, 8, 12, 24, 36, 48, 72 год згідно з ГОСТ 26342 (включаючи засоби зв’язку).

Блоки СПТС, розташовані на ПЦС, живляться від мережі ПЦС. Перехід на резервне електроживлення повинно здійснюватись автоматично. Персональні електронно-обчислювальні машини (ПЕОМ), які є складовою частиною СПТС та ПЦС, повинні мати окреме джерело безперебійного електроживлення, що забезпечує працездатність ПЕОМ при відсутності основного електроживлення.

Окремі блоки СПТС (ретранслятори, мультиплексори, підсилювачі тощо) повинні мати акумуляторні батареї, ємність яких має забезпечити їх безперебійну роботу впродовж часу, вибраного з ряду 4, 8, 12, 24, 36, 48, 72 год згідно з ГОСТ 26342.

Блоки СПТС, які розташовані на АТС, живляться від мережі електроживлення АТС. Вказані блоки повинні мати джерело резервного електроживлення (акумуляторні батареї), які забезпечують їх безперебійну роботу впродовж часу вибраного з ряду 4, 8, 12, 24, 36, 48, 72 год згідно з ГОСТ 26342. Перехід на резервне електроживлення і зворотно на основне електроживлення повинен здійснюватись автоматично.

Електропостачання ССОП на об’єктах здійснюється від вільної групи електрощита чергового освітлення. Підключення до мережі змінного струму здійснюють від двох або групи відокремлених вимикачів-запобіжників. Вимикачі-запобіжники, через які здійснено підключення ССОП до мережі змінного струму, повинні бути захищені від помилкових відключень та позначені застережливим написом: “Система охоронної сигналізації. Не вимикати”. У разі неможливості захисту вимикачів-запобіжників від помилкових виключень, підключення силових проводів здійснюється від увідних клем (до вимикачів), але після загального вимикача. У цьому разі вимикачі-запобіжники встановлюються безпосередньо біля обладнання ССОП на окремих щитах.

За умови відсутності на об'єкті щита чергового освітлення або чергової групи вимикачів-запобіжників на ньому, замовник встановлює самостійний щит електроживлення на відповідну кількість груп вимикачів-запобіжників.

Щит електроживлення, встановлений поза підохоронним об’єктом категорії “А” за ГСТУ 78.11.001, слід розташовувати в металевій шафі, що замикається і блокується сповіщувачем на відкриття з підключенням його до шлейфа цілодобової охорони (без права відключення).

Прилади приймально-контрольні (ППК) систем ОС повинні мати джерело резервного електроживлення (акумуляторні батареї), які забезпечують їх безперебійну роботу впродовж часу, вибраного з ряду 4, 8, 12, 24, 36, 48, 72 год за ГОСТ 26342, або мати можливість працювати при знеструмленні від телефонної мережі (48В та/або 60В). Перехід на резервне електроживлення має здійснюватись автоматично.

3. Види потоків документів. Робота з документами

Основне завдання організації руху документів (даних) в обліковому процесі — це оптимізація каналів передавання та зв’язку облікових осередків—виконавців. Ці канали зв’язку можуть бути представлені з різним ступенем агрегування — від фіксації кожного окремого носія облікової інформації (тобто документа) до узагальненої характеристики потоків інформації. Річ у тім, що в обліковому процесі бухгалтерські документи нерідко передають з однієї операції на іншу не окремо, а цілими пакунками. Особливо це стосується роботи в умовах застосування ЕОМ.

Документопотік (або потік первинних даних) — це сукупність операцій передавання з одного робочого місця на інше даних, зафіксованих на кількох носіях облікової інформації.

Формування документопотоків залежить від організаційної побудови і структури господарства, форми організації обліку, типів, виду та характеру технічних та організаційних засобів, обчислювальних машин, які використовуються в обліковому процесі. Вони бувають різної інтенсивності, що потребує особливої уваги при організації облікового процесу.

Об’єктом організації є рух не тільки документів, а й цілих масивів. Крім того, слід мати на увазі, що в окремих випадках переміщуються і самі облікові реєстри і форми звітності (масиви облікової інформації) у процесі їх складання. Таким чином, організації підлягає рух усіх видів облікової інформації.

Організацією мають бути охоплені всі операції — від першого запису до здачі документа в архів.

Пропонуємо документологією називати саме цикл наук про документ, а не окрему наукову дисципліну. Можливо, в межах цього циклу ще повинна сформуватися "загальна теорія документології".[4, c.26]

Безпосередньо документознавство пропонується поділяти на загальне (що стосується будь-яких документів) і спеціальне (що присвячується певним видам чи типам документів). У межах загального документознавства можна виділити такі часткові дисципліни: теорія документа (у тому числі його типологія та історія), теорія документних ресурсів, документна лінгвістика, документальні автоматизовані інформаційно-пошукові системи (у тому числі документографічні і повнотекстові), технологія збереження документів. У межах спеціального документознавства виділити: теорію документних потоків (що стосується опублікованих документів), управлінське документознавство, кінофотофонодокументознавство, електронне документознавство, картознавство, вчення про науково-технічну документацію, вчення про спецвиди документів. Цей перелік можуть доповнити музичне документознавство, образотворче документознавство, інші дисципліни, присвячені конкретним видам або типам документів.

Документознавство у представленому тут вигляді аж ніяк не зазіхає на поглинання ним сфери наукових досліджень і навчальних дисциплін, які належать до теорії журналістики, архівознавства та бібліології, хоча, безумовно, спирається на їх дослідження і акумулює те, що відноситься безпосередньо до документознавства.

У сфері навчальної діяльності, під час підготовки фахівців з архівознавства, бібліотекознавства, видавничої справи, книжкової торгівлі тощо зміст документознавчих навчальних дисциплін може і повинен спеціалізуватися. Отже, навчальна дисципліна "Документознавство" (або комплекс навчальних дисциплін) повинна бути спеціалізованою відповідно до того, яким майбутнім спеціалістам вона викладається.

Такими є наші погляди на структуру документознавства і його місце серед суміжних наукових дисциплін. Сподіваємося, що нам вдалося інтегрувати позитивні моменти різних концепцій і, частково або повністю, зняти їхні негативні риси, що викликали зауваження.

4. Перспективний план роботи менеджера на 6 років (за системою

Франкліна)

1. 1 етап - Визначення життєвих цінностей: влада.

2. 2 етап - Мета – стати управляючим директором фірми з продажу комп”ютерної техніки “Інком”.

3. 3 етап - Генеральний план:

3.1. Отримати вищу освіту

3.2. Отримати належний рівень кваліфікації.

3.3. Влаштуватися на роботу менеджером.

3.4. Стати головним менеджером фірми.

3.5. Проводити навчальні семінари для программістів.

3.6. Стати генеральним директором фірми “Інком”.

4. Довгостроковий та середньостроковий плани.

5. План на жовтень 2005 року:

1-й тиждень: підготувати комерційні пропозиції для нових клієнтів;

2-й тиждень: взяти участь у участі у тендері на закупівлю серверів, укласти договір з замовником;

3-й тиждень: пошук нових клієнтів, аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості;

4-й тиждень: складання звітності, спілкування з клієнтами, обробка замовлень.

6. 6 етап - Короткостроковий план на день 2-го тижня жовтня 2005 року

Висновки

Отже в першому питанні поняття керівництва спільною діяльністю. Законодавчою засадою здійснення спільної діяльності в Україні є Цивільний кодекс, прийнятий Законом України від 16.01.2003 № 435-IV, а саме Глава 77 «Спільна діяльність» у якій, правовідносини стосовно провадження спільної діяльності регламентовані досить детально. Визначено, що договір на спільну діяльність є ключовою позицією провадження будь-якої спільної діяльності без створення юридичної особи.

Для побудування систем сигналізації використовуються спеціальні, передбачені проектами обладнання, прилади, пристрої, сповіщувачі, телекамери, допоміжне устаткування тощо.

Пожежні сповіщувачі перетворюють прояви пожежі (тепло, світло полум'я, дим) в електричний сигнал, який по лініях зв'язку надходить до контрольно-приймального приладу. Контрольно-приймальний прилад здійснює приймання інформації від пожежних сповіщувачів, виробляє сигнал про виникнення пожежі чи несправності, передає цей сигнал та видає команди на інші пристрої (наприклад, включає автоматичні установки пожежогасіння чи димовидалення).

Формування документопотоків залежить від організаційної побудови і структури господарства, форми організації обліку, типів, виду та характеру технічних та організаційних засобів, обчислювальних машин, які використовуються в обліковому процесі. Таким чином, з метою збільшення продуктивності роботи й скороченням витрат робочого часу менеджера, будуть даремними якщо менеджер:

Головне, щоб у менеджера було бажання поліпшити свою працю.

Список використаної літератури:

1. Балабанова Л.В., Сардак О.В. Організація праці менеджера: Навчальний посібник. – К.:ВД «Профісіонал», 2004. – 304с.

2. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шканова О.М. Організація праці менеджера. Навчальний посібник для студентів економічних вузів. Київ: Кондор, 2003, 414 с.

3. Егоршин А.П. Управление персоналом: Учебник для вузов. – Н. Новгород: НИМБ, 2001.

4. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту. – К.: «Аквадемвидав», 2003

5. Лозниця В.С. Психологія менеджменту. Теорія і практика: Навчальний посібник. – к.: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 2001.

6. Лукашевич Н.П. Теория и практика самоменеджмента: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 1999. - 360с.

7. Организация труда менеджера // под редакцией профессора Зиновьева Ф.В. – С., Таврия, 2004. – 232с.

8. Филлипс Д., Гарсиа-Диас А. Організація праці менеджера. Учебник. Київ., 1997.

9. Цивільний Кодекс України — Цивільний кодекс України. Закон України від 16.01.2003 № 435-IV.