Особливості правового статусу працівників сільськогосподарських підприємств кооперативного типу

У процесі міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції сільськогосподарські підприємства різних форм власності добровільно об'єднують матеріальні, фінансові й трудові ресурси з метою збільшення виробництва, поліпшення зберігання і переробки продовольства, продуктів харчування і сировини рослинного та тваринного походження.

Державні й недержавні (приватні, кооперативного й корпоративного типів) сільськогосподарські підприємства здійснюють свою виробничо-господарську діяльність на основі різних форм власності. Суттєві відмінності цих форм власності обумовлюють як особливості правового становища сільськогосподарських підприємств і створюваних ними міжгосподарських формувань, так і правового статусу їх працівників. Питання організації праці, тривалості робочого часу і часу відпочинку, надання вихідних днів і відпусток, застосування заходів заохочення і дисциплінарного впливу, а також інші питання організації праці працівників вирішуються відповідно до чинного трудового законодавства. Однак щодо працівників міжгосподарських підприємств (організацій) певною мірою застосовується і законодавство, що регулює діяльність суб'єктів підприємництва корпоративного і, особливо, кооперативного типу.

Трудові ресурси в міжгосподарських підприємствах (організаціях) формуються за рахунок працівників державних і колективних сільськогосподарських підприємств, які працюють постійно або сезонно, їх взаємовідносини з підприємствами оформляються трудовим договором. При цьому працівники міжгосподарських підприємств і організацій не мають відмінностей у правах та обов'язках незалежно від того, чи працювали вони раніше в державному або колективному сільськогосподарському підприємстві. Це свідчить про те, що за своїм правовим становищем працівники міжгосподарських утворень є просто працівниками і на них поширюється трудове законодавство. Одначе повною мірою це стосується лише постійних працівників міжгосподарських підприємств і організацій. Поряд із ними в міжгосподарських підприємствах (організаціях) і виробничих об'єднаннях у сільському господарстві є специфічні категорії працівників зі змішаним правовим статусом. До них належать члени колективних сільськогосподарських підприємств, направлені за рішенням правління на роботу в міжгосподарські формування. Своєрідність їхнього правового становища полягає в тому, що за ними зберігаються: членство в КСГП (СВК, СпС) І окремі права та обов'язки, передбачені Статутом колективного господарства. Зокрема, вони мають право брати участь в управлінні справами підприємства, членами якого вони є, вибирати та-бути обраними в органи його управління, користуватися присадибною ділянкою, пасовищами, сіножатями, транспортом, культурно-побутовим обслуговуванням та ін. Але на міжгосподарському підприємстві, куди направлено на роботу члена колективного сільськогосподарського підприємства, його за наказом оформляють як звичайного найманого працівника.

Міжгосподарське кооперування сприяє уніфікації правових статусів працівників міжгосподарських підприємств, працівників і членів колективних сільськогосподарських підприємств. При регулюванні трудових відносин у міжгосподарських підприємствах застосовуються міжгалузевий, галузевий, територіальний і локальний види правового регулювання.

Виробнича бригада є первинною ланкою колективу сільськогосподарського підприємства (незалежно від його форми власності та форми господарювання). Вона виступає як самостійний суб'єкт, наділений певними повноваженнями щодо управління трудовим процесом. Як суб'єкт права колектив бригади вступає в організаційно-управлінські відносини з адміністрацією підприємства при вирішенні питань комплектування бригади, плануванні та організації її роботи, оплати і стимулювання праці, підвищення кваліфікації працівників, притягнення до відповідальності порушників трудової дисципліни тощо.

Повноваження колективу виробничої бригади визначаються, передусім, типовими і галузевими положеннями про бригаду, на підставі яких адміністрація, зокрема ДСП, за погодженням із профкомом затверджує місцеві (локальні) положення про бригаду після розгляду їх колективами бригад, а також статтями 252⁶—252⁸ КЗпП.

Питання про організацію бригади розглядається на зборах її майбутніх членів. Рішення про її створення оформляється протоколом зборів, на підставі якого керівник підприємства видає наказ (розпорядження) про організацію бригади.

Відповідно до ст. 252⁶ КЗпП зарахування в бригаду нових працівників провадиться за згодою її трудового колективу. Однак зарахування працівників, направлених у бригаду для працевлаштування згідно з законодавством (молодих спеціалістів, випускників навчальних закладів системи професійно-технічної освіти, осіб, звільнених від покарання, після примусового лікування і т. д.), є обов'язковим.

Колектив бригади має право вимагати від власника або уповноваженого ним органу виведення зі складу бригади працівників у разі скорочення її чисельності, невідповідності працівника виконуваній роботі та в інших випадках, передбачених статтями 40 і 41 КЗпП. Власник або уповноважений ним орган відповідно до законодавства переводить таких працівників, за їх згодою, на іншу роботу або звільняє у встановленому порядку.

Бригадири обираються на зборах колективів бригад (таємним або відкритим голосуванням) і затверджуються керівником підрозділу, до складу якого входять ці бригади.

Відповідно до ст. 252⁷ КЗпП колектив бригади може розподіляти колективний заробіток із застосуванням коефіцієнта трудової участі. Коефіцієнти членам бригади затверджуються колективом бригади за поданням бригадира (ради бригади). При цьому заробітна плата працівника не може бути нижчою від встановленого державного мінімального розміру.

2. Значну самостійність мають госпрозрахункові бригади, яким поряд із планом з обсягу виробництва, зростання продуктивності праці й підвищення її якості, встановлюються плановий фонд заробітної плати, норми витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, електроенергії та ін. матеріальних ресурсів, використання яких безпосередньо залежить від їхньої діяльності. Взаємні обов'язки адміністрації та госпрозрахункової бригади, а також форми і розміри їх заохочення відображаються в договорі між ними.

3. У відносинах, що складаються між найманими працівниками виробничої бригади і працедавцем в особі органу (посадової особи), уповноваженого власником (-ами) суб'єкта підприємництва, сторони несуть певні обов'язки.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язані створити належні умови для високопродуктивної праці: надати роботу, забезпечити справність сільськогосподарських механізмів та обладнання, створити безпечні умови праці. Колектив бригади зобов'язаний своєчасно і якісно виконати весь комплекс робіт і виростити передбачену договором кількість сільськогосподарської продукції та забезпечити її збереження; він несе відповідальність за невиконання зобов'язання, за непродуктивні витрати та інші види збитків.

Законодавством (ст. 252^sКЗпП) передбачено не тільки відповідальність колективу бригади, а й відповідальність дирекції ДСП, ТОВ та правління КСГП, AT у випадках, коли з їхньої вини були зриви в роботі бригади.

Працівникам виробничих бригад надано широкі повноваження у вирішенні питань виробничо-господарської діяльності усередині бригад. Колектив (рада) виробничої бригади має право: брати участь у вирішенні питань її комплектування, в тому числі у висуненні кандидатури бригадира та інших керівників, плануванні та організації її роботи, оплати і стимулювання праці, підвищення кваліфікації працівників, притягнення до відповідальності порушників дисципліни; розглядати проекти виробничих планів бригади і заходи, що забезпечують їх виконання; брати участь у роботі зі зміцнення трудової дисципліни, покращення використання робочого часу, техніки, обладнання, палива; розглядати випадки порушення трудової дисципліни; розглядати і затверджувати пропозиції бригадира щодо встановлення членам бригади коефіцієнта трудової участі з урахуванням реального внеску в спільні результати праці; визначати розміри премій і заробітної плати кожного члена бригади; надавати (анулювати) надбавки й доплати за професійну майстерність і суміщення професій; рекомендувати адміністрації та профспілковій організації змінювати в установленому порядку кваліфікаційний розряд працівника; розглядати питання матеріального і морального заохочення членів бригади, черговості надання їм відпусток; розглядати питання прийняття в бригаду нових працівників, звільнення членів бригади, а також виключення з її складу окремих працівників; вимагати від адміністрації звільнення бригадира, якого обрав колектив, якщо він не виправдав довір'я колективу, та ін.

При цьому працівники бригади самі визначають, як будуть реалізовуватися їхні повноваження: загальними зборами (конференцією) чи радою бригади.

Список використаної літератури

1. Земельний Кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, №3-4, ст. 27.

2. Закон України «Про господарські товариства» (Відомості Верховної

3. Ради, 1991, N 49, ст.682) (Із змінами, внесеними згідно із Законами

4. №2801-ІУ (2801-15) від 06.09.2005, ВВР, 2005, N48, ст.480 №3107-ІУ (3107-15) від 17.11.2005)

5. Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»

6. (14.02.1992 №2114 —XII)

7. Аграрнне право України. За ред.В.З. Янчука. – 2-ге вид., перероблене та доповнене, для студ. Вищ. Юрид. і сільскогосподарських навчальних закладів України. Юрінком Інтер. – 2000.

8. Аграрне право України: Практикум / За ред.. В.В. Янчука: К.: Хрінком

9. Інтер, 2001. —256с.

10. Аграрне право України: підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / В.М. Гайворонский, В.П. Жушман, В.М. Корнієнко та ін.; За ред. В. М. Гайворнського та В.П. Жушмана.— Х.: Право, 2003 — 240с.

11. Дмитренко І.А. Аграрне право України: Підручник. 2-ге вид. перероб. і допов. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. — 355с.

12. Душман В.П. Аграрне право та законодавство України: Навч. — практ.

13. Посібник: X.: Одіссей, 2003. — 447с.