Концепція непослідовності політики у часі

Концепція непослідовності політики у часі

Вступ

У другій половині XX ст. учені почали масштабні систематичні дослідження механізмів функціонування економіки. Завдяки науковим розробкам, зокрема Я. Тінбергена, Р.-А. Манделла, Р.-Е. Лукаса та інших Нобелівських лауреатів, продемонстровано можливості економічного розвитку. Вчені підтвердили придатність своїх моделей для аналізу і реформування реальної економіки. Їхні напрацювання, а також дослідження послідовників, зокрема Ф. Кюдланда і Е. Прескотта, розширюють горизонти пізнання зазначених проблем.

Концепція непослідовності політики у часі

Кюдланд (Kydland) Фіни (нар. 1943) — норвезький економіст, лауреат Нобелівської премії (2004). У 1968 р. у Норвезькій школі економіки і ділової адміністрації отримав диплом бакалавра, а в 1973 р. в Університеті Карне-гі—Меллон здобув вчений ступінь доктора філософії. Працював професором у цьому університеті, а також у Каліфорнійському — в Санта-Барбарі.

Він — автор майже сотні статей. Основні наукові праці присвячені дослідженням бізнес-циклів, проблемам монетарної і фіскальної політики, економіки праці. Член Американського економетричного товариства.

Прескотт (Prescott) Едвард (нар. 1940) — американський економіст, лауреат Нобелівської премії (2004). Народився у м. Глен Фоле (штат Нью-Йорк, США). У 1967 р. в Університеті Карнегі—Меллон здобув ступінь доктора філософії. Упродовж 1966—1971 pp. працював лектором, а потім асистентом професора в Пенсільванському університеті. Наступні 9 років був професором економіки в Університеті Карнегі—Меллон, з 1980 по 1998 р. — професором економіки в Міннесотському університеті. Нині поєднує професорську роботу в Арізонському університеті та дослідницьку діяльність у Федеральному резервному банку Міннеаполіса.

Книга «Перешкоди до багатства» (2000, у співавторстві з С. Парент) видана кількома мовами.

Член Американської академії мистецтв і наук та Американського економетричного товариства.

Протягом багатьох десятиліть однією із найскладніших проблем урядовців є досягнення довгострокових цілей, зокрема стабільності цін. Для того щоб саморегулююча ринкова система працювала в цьому напрямі, необхідна відкритість, транспарентність (чіткість, зрозумілість структури об'єкта чи процесу) грошово-кредитної політики і довіра до влади. Ця проблема стала актуальною внаслідок:

— інтенсивного зростання обсягів фінансових ринків, що підвищує вимоги до забезпечення їхньої стабільності;

— зростаючої незалежності монетарних органів, зокрема центральних банків;

— загострення проблеми очікувань економічних суб'єктів, у т. ч. на фінансових ринках.

Великою мірою зазначена проблема зумовлена й тим, що уряди деяких країн-учасниць ОЕСР взяли на себе зобов'язання дотримуватися чітких правил поведінки.

Непослідовність політики у часі можна проілюструвати на такому прикладі. Уряд оголосив темпи зростання грошової маси на певний період. Це дає змогу приватним агентам прогнозувати інфляцію. Згодом, наприклад у процесі підготовки до виборів, уряду вигідно відмовитися від оголошеного темпу зростання грошової маси, тобто діяти непослідовно у часі. Річ у тім, що, несподівано підвищивши темпи зростання грошової маси відповідно до «кривої Філіпса», можна досягти зростання сукупного виробництва; інфляція набере вищих темпів пізніше, після виборів. Якщо населення усвідомить, що влада може відхилитися від оголошеної політики, то воно не повірить їй з самого початку. Отже, уряд може зіткнутися з недовірою, що є серйозною проблемою. Недовіра перешкоджатиме йому здійснювати антиінфляційну політику (оскільки люди не повірять у скорочення грошової маси, то вимагатимуть вищої заробітної плати чи пенсії. Загалом відсутність довіри призведе до неоптимальних, за Парето, результатів.

Така стратегічна взаємозалежність свідчить про те, що для аналізу послідовності політики найпридатніший інструментарій теорії ігор. Цей підхід є достатньо поширеним. Монетарні органи у таких моделях, зазвичай, відіграють роль лідера, за яким рухається репрезентативний агент. Автори цих моделей намагаються з'ясувати, наскільки серйозною є проблема послідовності політики і у який спосіб за відсутності наперед взятих зобов'язань її розв'язати.

Розглянемо такий приклад. Припустимо, у грі, пов'язаній з послідовністю політики у часі, беруть участь дві групи гравців: централізований суб'єкт політики і приватний сектор, який складається з раціонально налаштованих у майбутнє індивідів, кожний з яких окремо не здатний вплинути на дії інших осіб і приймає заданою діяльність решти приватних агентів і суб'єкта політики. У літературі з даної проблеми використовуються версії моделі, вперше розробленої у 1977 році. У моделі Ф. Кюдланда і Е. IIрескотта суб'єкт політики має чітко визначену функцію корисності. При цьому допускається, що виробництво характеризується функцією пропозиції з ефектом сюрпризу:

у = ky_n, k>1, (l,a)

у_t = у_п + а(II_t -),а>0. (1,б)

де II_t — фактичний темп інфляції (цей показник є контрольованою змінною для монетарних органів);

— темп інфляції, очікуваний приватним сектором;

y_t — сукупне виробництво;

у_п — природний темп зростання виробництва (який передбачається екзогенним); діакритичний знак ^ над змінною вказує на її значення, що є бажаним для суб'єкта політики. Важливою є та обставина, що суб'єкт політики розглядає природний рівень виробництва як надто низький внаслідок різних викривлень на ринку праці (наприклад, трансферти, діяльність профспілок чи законодавчо встановлена мінімальна ставка заробітної плати). Він прагне збільшити його, використовуючи співвідношення компромісного вибору, описані в рівняннях (1,а). Виробництво може перевищити свій природний рівень у разі неочікуваної інфляції. Цей аспект свідчить про те, що у відношенні, яке пов'язує у і у_п, k > 1.

Розглянемо грошову політику, що здійснюється у вигляді дискреційних рішень або фіксованих правил, у контексті наведеної вище системи рівнянь. Припустимо, агенти цілком раціональні, тобто вони ґрунтують свої очікування на наявній доступній інформації і кожний з них знає цілі та обмеження решти агентів, а невизначеність відсутня. Якщо суб'єкт політики раніше взяв зобов'язання дотримуватися певного правила грошової політики (а значить, підтримувати певний темп інфляції), то для раціональних агентів П^е = П виробництво перебуватиме на природному рівні. Без прийняття такого зобов'язання суб'єкт політики має свободу дій («дискреційну владу») за спроб максимізувати свою корисність за умови обмеження (1,а): він прагнутиме збільшити виробництво шляхом піднесення «інфляційного сюрпризу». Однак оскільки приватний сектор знає цілі влади і обмеження, з якими вона стикається, то він буде дотримуватися рівності П^е = П, і виробництво знову відповідатиме своєму природному рівню.

Отже, за дискреційного сценарію темп інфляції буде вищий, ніж за дотримання монетарними органами фіксованого правила, а рівень виробництва буде однаковим в обох випадках. Це приклад послідовності політики, оскільки хоч рівність П^е = П оптимальна ex ante, але вона не є таким ех post і тому її не будуть дотримуватися, якщо суб'єкт політики має свободу дій. Наприклад, монетарні органи оголосили про встановлення цільового темпу інфляції П₁. Ця політика сама по собі не викликатиме довіри, бо коли очікування сформовані, у влади з'являються стимули порушити свої обіцянки. Оскільки це усвідомлює приватний сектор, то він не повірить зробленому оголошенню.

У 1977 р. Ф. Кюдланд і Е. Прескотт опублікували працю «Правила, а не свавілля: непослідовність оптимальних планів», присвячену непослідовності політики у часі. її основні положення були спрямовані на перегляд класичної кейнсіанської теорії. Постулати Дж.-М. Кейнса, розроблені ним після Великої депресії, у 70-ті роки, за небаченого стрибка нафтових цін, почали давати збій. Його макроекономічна теорія не могла пояснити феномен стагфляції — одночасне зростання інфляції та безробіття (вона ставила в обернену залежність фактори інфляції та безробіття).

Ф. Кюдланд і Е. Прескотт провели чітку межу між правилами і дискреційними діями, запропонували зміни та доповнення до макроекономічної теорії. Вони з'ясували, чого очікують суб'єкти господарювання і як вони реагують на заяви й дії уряду. Крім того, аргументували думку про те, що протягом тривалого часу ключову роль в економічній політиці відіграють очікування. Поділяючи думку багатьох економістів про те, що очікування за своєю природою є неспостережними, Е. Прескотт довів, що процеси формування очікувань можливо проаналізувати лише побічно за допомогою економічної моделі, яка їх втілює; цей погляд убезпечує гіпотезу раціональних очікувань від можливого емпіричного спростування. Ф. Кюдланд і Е. Прескотт знайшли пояснення описаній ситуації, впровадивши поняття «динамічна неузгодженість». Сутність її можна розглянути на такому прикладі.

Уряд держави обіцяв упродовж року економічну політику зі стабільно низьким рівнем інфляції, однак не виконав своєї обіцянки, вдавшись до передвиборних, непередбачених бюджетом, великих видатків. Підприємства і населення, не повіривши в цю обіцянку, повели себе таким чином: виробники підвищили ціни на свою продукцію (м'ясо, бензин тощо), а громадяни інтенсивно скуповували, передусім інвалюту, рятуючи свої гроші від очікуваної інфляції.

Як результат — зростання рівня інфляції і неможливість уряду виконати свої обіцянки. Водночас населення й не сподівалося на це і, як парадокс, повело себе раціонально.

Керуючись такими парадоксами, Ф. Кюдланд і Е. Прескотт дослідили закономірності вияву циклів ділової активності. Вони поставили ці цикли в залежність не так від макроекономічних показників, як від поведінки окремих споживачів і фірм. Вчені продемонстрували, як рішення громадян і підприємств на своєму мікрорівні впливають на макроекономіку.

Економісти-науковці пропонували багато варіантів розв'язання проблеми непослідовності політики у часі. Один із них — зміна законодавства, яка б унеможливила здійснення проінфляційної політики.

Хоча зазначений підхід може бути доцільним у ситуації за відомого майбутнього, існування певних форм невизначеності може зробити бажаною свободу дій влади при використанні інструментів грошової політики. Альтернативний спосіб обмеження можливостей суб'єкта монетарної політики полягає в тому, щоб змусити його взяти участь у міжнародній валютній системі, яка передбачає «грошову дисципліну». Прикладом такої системи може бути режим фіксованих валютних курсів або золотий стандарт.

Ще одним варіантом розв'язання цієї проблеми є забезпечення політичної незалежності монетарних органів і здійснення ними консервативної політики. В якості четвертого варіанта пропонувалося таке: чинний уряд (передбачається, що його політика визначена завчасно) вводить у дію систему стимулів для майбутнього уряду, що спонукає здійснювати послідовну політику.

Зазвичай, за умов невизначеності влада не може точно знати, як вплинуть її дії на цільові показники. Ця невизначеність істотно впливає на вибір раціональної політики. Тому і зростає значущість економічної науки, яка в останні десятиліття реально моделює соціально-економічні процеси, а також дієві рецепти «лікування» ринкової системи у роки криз, воєн та катаклізмів.

У 1982 р. Ф. Кюдланд і Е. Прескотт розробили модель реального бізнес-циклу («Час будувати і агрегувати коливання»). Вони інтегрували аналіз ділових циклів та економічного зростання за стадіями передавання короткострокових коливань приросту продуктивності у різних сферах економіки. їхня модель базується на типових передбаченнях, прийнятих для мікромоделей (максимізація корисності для споживачів та максимізація прибутку для підприємств) і сфокусована на передбачення про майбутні очікування. Вчені показали, що інвестиції і рух відносних цін передають ефект від коливань у темпах технологічного зростання у всій економіці, і це започатковує короткотермінові коливання навколо прямої довгострокового економічного зростання. Нова модель відтворила макроекономічні коливання, подібні на фактичний розвиток споживання, інвестування і динаміку ВНП. Вчені продемонстрували, як циклічні коливання породжуються флуктуаціями, що виникають з боку пропозиції.

Модель отримано на основі кількісних методів з використанням комп'ютерних технологій, що було новаторським прийомом. Адже через складність структури моделі виявилося неможливим використання економетричного підходу для оцінювання її параметрів. Тому Ф. Кюдланд і Е. Прескотт запропонували процедуру калібрування. Це означає, що значення параметрів моделі брали безпосередньо з результатів емпіричних мікроекономічних досліджень, а також розраховували на базі середніх значень макроекономічних змінних за тривалий період часу. Отже, відхилення від середніх значень, зумовлених циклічним характером розвитку економіки, до розрахунку не брали.

Калібрування є простішим (порівняно з економетричними методами) способом оцінювання, за якого значення параметрів, що розраховувалися, виходячи з фактично спостережних часових рядів, встановлюються таким чином, щоб штучно змодельовані особливості динаміки макроекономічних показників і поведінки різних господарських суб'єктів відповідали фактично спостережним чи отриманим у результаті емпіричних мікроекономічних досліджень.

Застосування процедури калібрування щодо запропонованої моделі виглядає так. Тривалість одиничного часового періоду вважалася рівною одному кварталу. Далі розраховували середні показники для економіки США за повоєнний період (ця модель призначена для описання економіки США) за такими змінними:

— середнє значення капіталомісткості, яке дає змогу обчислити середню норму амортизації (σ);

— середнє значення квартальної ставки відсотка, яке уможливлює обчислення коефіцієнта дисконтування (β);

— середня питома вага капіталу в доході, яка дає змогу знайти коефіцієнт (α) у виробничій функції;

— середня кількість годин робочого часу у вигляді питомої ваги від загального часу, прийнятого за 1, що дає змогу обчислити питому вагу відпочинку у величині корисності (γ) в логарифмічній функції корисності.

Отже, умови рівноваги фіксуються для випадку, коли всі змінні зростають з постійним темпом упродовж усього періоду, що розглядається. Значення ключового параметра технологічного розвитку zt визначаються на основі розрахунків «залишку Солоу», а потім використовуються для обрахування параметра р в авторегресійному рівнянні першого порядку і дисперсії помилки е (у роботі Е. Прескотта і Т. Кулі в 1995 р. для описання динаміки zt використовувалося значення р = 0,95 і стандартне відхилення σ = 0,7%).

Коли всі параметри визначені і модель повністю специфікована, можна одержати числовий результат. Якщо числове рішення для функції hl і hс отримано, то обсяг виробництва та інші змінні моделі можуть бути розраховані залежно від початкової величини запасу капіталу і від значень рівня технологічного розвитку (змодельованих на основі заданого статистичного розподілу). Далі функції hl і hc використовують з метою генерування часових рядів для решти змінних моделі. Ці ряди, які вже містять циклічну компоненту, можна порівнювати з фактично спостережними даними.

Незважаючи на те що ця модель є досить витонченою, все ж вона ґрунтується на достатньо поширених дослідницьких програмах. Вченим вдалося зробити доступнішим механізм аналітичних моделей. Нині переважає думка, що, поряд з шоками з боку попиту, найважливішими факторами коливань ділових циклів є шоки з боку пропозиції (в т. ч. коливання на ринку праці та поведінку осіб, які отримують підвищену зарплату).

До появи праць Ф. Кюдланда і Е. Прескотта економічна наука не знаходила цьому пояснення. Уряди помилялися у прогнозах, а держави регулярно потрапляли в «інфляційну пастку». Вчені довели, що усі проблеми випливають із стратегічних економічних і політичних помилок. На багатьох положеннях їхніх праць ґрунтувалися:

— реформування центральних банків різних країн, яке полягає у розширенні відкритості цих інституцій, що дасть змогу знизити асиметрію інформації та ринкову невизначеність, використовувати опублікування інформації центральним банком як засіб комунікації, що координує дії економічних суб'єктів, проводити всебічні дослідження недержавними установами, а значить, суспільними зусиллями розвивати аналітичний апарат центрального банку і поступово позбуватися проблеми недосконалого знання про стан економіки та її структуру;

— формування підходу до фіскальної політики, що зосереджується на оптимальних ставках оподаткування різних товарів і факторів виробництва. Оптимальні ставки оподаткування слід вибирати так, щоб звести до мінімуму економічні диспропорції, спричинені податками, за рахунок яких покриваються урядові видатки. Розвиваючи цю ідею, Ф. Кюдланд і Е. Прескотт довели, що економічні диспропорції можна з часом звести до мінімуму, якщо протягом циклу ділової активності тримати ставки оподаткування незмінними. Це явище відоме як «згладжуючі податки» (необхідність утримувати податкові ставки сталими). Звідси випливає, що податкові надходження до бюджету за часів економічного буму мають бути вищі, ніж у період рецесії, отже, надлишок бюджету під час буму буде більшим, ніж за рецесії;

— розроблення методології досліджень кліометриків (нових економічних істориків). Застосовуючи специфікацію каліброваних моделей загальної рівноваги, вони піддають їх серйозному аналізу на чутливість. Адже здатність моделі «пояснювати» динаміку історичних показників може не залежите від специфічних особливостей, що є критичними для інтерпретації результатів, отриманих з її допомогою.

Висновок

Основною заслугою Ф. Кюдланда і Е. Прескотта є те, що вони одними з перших звернули увагу на той факт, що дискретні заходи мають не лише негайні, а й довгострокові наслідки і можуть призвести до негативних результатів у майбутньому. Тому уряди розвинутих країн, використовуючи модель реального бізнес-циклу, навчилися оцінювати очікування співвітчизників і вносити корективи у свої дії. За такого підходу йде формування відкритого суспільства. І лише зацікавлене та інформоване суспільство змушує владу вести відкриту політичну діяльність, контролює її, схвалює або обурюється, підтримує або скидає.

Список джерел

1. Абрамова, М.А. Экономическая теория / М.А. Абрамова, Л.С. Александрова. – М.: Юриспруденция, 2001. – 400 с.

2. Архипов, И.И. Экономика: учебник для вузов / И.И.Архипов, А.К. Большаков. – М.: Проспект, 2006. – 840 с.

3. Корниенко, О.В. Экономическая теория: практикум / О.В. Корниенко. – Ростов н/Д: Феникс, 2008. – 320 с.

4. Макконнел, К.Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика / К.Р. Макконне, С.Л. Брю. – М.: Республика, 2003. – 486 с.

5. Микроэкономика: учебное пособие для вузов / под ред. М.И. Плотницкого.- Минск: Новое знание, 2005.

6. Мицкевич, А.А. Сборник заданий по экономике с решениями / А.А, Мицкевич. – М.: Вита-Пресс, 2001. – 592 с.