Оцінка ефективності розміщення продуктивних сил

Зміст

1 Предмет, метод і завдання курсу

2 Оцінка ефективності РПС

3 Ринок: регіональний, збалансований

Задача № 4

1 Предмет, метод і завдання курсу

Економічне зростання та реалізація потенційних можливостей будь-якої господарської системи значною мірою залежить від того, наскільки раціонально розміщені її продуктивні сили. Врахування специфіки територіальної організації продуктивних сил у практиці господарювання дозволяє досягти значної економії суспільної праці, істотно покращити структурні параметри економіки та її основні макро- і мікроекономічні показники.

Необхідно відзначити принципову відмінність предмета і об'єкта вивчення курсу розміщення продуктивних сил від інших, пов'язаних з ним дисциплін, а також особливості сучасного трактування складу продуктивних сил регіону та існуючих підходів до їх дослідження. Розміщення продуктивних сил як важлива галузь економічної науки вивчає специфічні, просторові закономірності організації територіальних господарських систем з метою їх раціоналізації, підвищення ефективності господарювання та досягнення соціально-економічного прогресу. Отже, предметом науки про розміщення продуктивних сил є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової (територіальної) організації продуктивних сил, їхнє сучасне і перспективне розміщення.

Сучасна економічна теорія трактує склад продуктивних сил на розширеній основі, не обмежуючись лише тими компонентами, що діють у виробничій сфері. Відповідно до такого підходу до складу продуктивних сил відносять: предмети і засоби праці; робочу силу; природоресурсний потенціал; форми і методи організації праці та виробництва; науковий і соціально-культурний потенціал; інформацію. Взаємодія цих компонентів зумовлює певний рівень розвитку продуктивних сил та їхні специфічні риси.

Наука про розміщення продуктивних сил всебічно досліджує сучасні тенденції їхнього розвитку на рівні населеного пункту, адміністративного району, області, економічного району та країни в цілому. Проблеми, що вивчає ця наука, виходять на міжрегіональний і глобальний рівні. їх комплексний аналіз дає змогу виявити структурні диспропорції в розміщенні продуктивних сил та резерви щодо раціонального використання природоресурсного, трудового і виробничого потенціалу, оцінити рівень збалансованості територіальної господарської системи за різними критеріями. Одержані результати виступають інформаційним підґрунтям наукового обгрунтування основних напрямів державної регіональної економічної політики, а також конкретних заходів щодо структурної трансформації господарських комплексів, збереження навколишнього природного середовища, зростання ефективності господарювання. Тому об'єктом вивчення даної науки виступають усі елементи просторової організації продуктивних сил — природо- і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, територіальні форми організації продуктивних сил та системи господарювання, соціальна інфраструктура тощо.

Метою цієї науки є обгрунтування напрямів оптимізації розміщення продуктивних сил, підвищення економічної і соціальної ефективності їх функціонування, а також визначення перспектив розвитку. Важливо підкреслити, що ця головна мета досягається на основі таких розробок: наукового обгрунтування стратегії і тактики розвитку продуктивних сил на перспективу; встановлення економічно доцільного механізму регіональної економічної політики; складання прогнозів територіального розвитку на найближчу та віддалену перспективи; опрацювання нових проектів реструктуризації територіально-виробничих комплексів; розробки концепцій проектів, програм, рекомендацій, пропозицій, спрямованих на досягнення збалансованого стану національної економіки, її галузей та територіально-виробничих комплексів, а також на формування ефективного механізму господарювання. Саме цим забезпечується велике прикладне значення наукових розробок з проблем розміщення продуктивних сил.

Методологію будь-якої науки формує сукупність категорій, на які вона спирається, а також система певних методів дослідження та алгоритм розв'язання завдань практичної спрямованості. Методологічною основою науки про розміщення продуктивних сил є матеріалістична діалектика, відповідні економічні категорії та закони. Будь-яка наука використовує широкий арсенал певних наукових прийомів і операцій для відтворення предмета, що вивчається, та досягнення поставленої мети дослідження. Виділяють чотири рівні наукових методів дослідження:

перший — загальнонауковий;

другий — міждисциплінарний (спільний для кількох галузей знань);

третій — конкретно-науковий, або спеціальний;

четвертий — методико-технічний.

Прикладом загальнонаукових методів слугують діалектичний та системний методи пізнання. їх застосування дає змогу досліджувати продуктивні сили як складну динамічну систему, вся сукупність елементів якої перебуває у певних взаємозв'язках і відносинах, утворюючи єдину цілісність. До міждисциплінарних методів, які є найпоширенішою групою, належать, зокрема, історичний і математичний. Вони широко використовуються різними галузями науки для аналізу динаміки розвитку процесів або явищ. Спеціальні методи застосовуються для конкретно-наукових досліджень. До них можна віднести, наприклад, статистичний і картографічний. Методи наукових досліджень, що утворюють методико-технічний рівень, дають змогу виконувати техніко-економічні розрахунки різної складності й здійснювати формалізацію окремих положень і рішень.

Розміщення продуктивних сил як галузь економічної науки використовує широкий спектр сучасних методів дослідження (балансові, нормативні, регіонального аналізу, економіко-статистичні, оптимізаційного моделювання, економіко-математичні, техніко-економічного обгрунтування та ін.), застосування яких дозволяє одержати нові, науково обгрунтовані результати.

Сама методологічна схема розробки суто наукових, а нерідко і прикладних завдань щодо розміщення продуктивних сил передбачає певну послідовність проведення досліджень і охоплює такі етапи.

Перший — програмний, що передбачає обгрунтування програми виконання певного завдання чи проекту: його мети, очікуваних результатів, виконавців, кошторису тощо.

Другий — інформаційний: збирання та обробка інформації; складання паспортів досліджуваних об'єктів.

Третій — аналітичний: проведення аналізу одержаної інформації, її систематизація та інтерпретація з метою отримання наукових і практичних результатів.

Четвертий — модельний, який включає розробку системи моделей прогнозування та планування для різних рівнів управління.

П'ятий — алгоритмічний: визначення чіткого порядку вироблення конкретних рішень щодо розміщення продуктивних сил.

Шостий — концепуально-конструктивний: розробка концепцій, проектів, програм, опрацювання прикладних рішень, одержання пошукового результату.

Слід зауважити, ще наведена вище методологічна схема є до певної міри універсальною, однак нерідко вона використовується із значними модифікаціями, що зумовлено потребами чи вимогами практики.

Становлення методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил відбувалося досить тривалий час. Основоположниками ринкової теорії розміщення виробництва є І. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, А Льош, В. Крісталлер, У. Ізард, Дж. Чорлі, П. Хаггет та ін.

Питання розміщення виробництва спочатку розглядалися переважно в площині вибору оптимального варіанта розташування окремого підприємства.

У своїх наукових працях А. Вебер та І. Тюнен як засновники теорії розміщення виробництва довели, що характер розміщення підприємства суттєво впливає на рівень його прибутковості; окреме підприємство можна розташувати таким чином, щоб одержувати найбільший прибуток. У «теорії штандорту» А. Вебер доводив, що виробництво розміщується за принципом найменших витрат, а розміщення промисловості підпорядковується дії певних «орієнтацій», серед яких він виділив транспортний фактор, наявність робочої сили та агломерацій. У так званій «хорологічній концепції» А. Гетнера відображено причинний взаємозв'язок між окремими економічними явищами та особливостями територій.

Суттєво вплинули на становлення методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил висновки, зроблені в наукових працях німецького професора А. Льоша. Основні ідеї його теорії такі: наявність ринку збуту виступає головним чинником розміщення підприємств; максимізація прибутку є основним оцінним критерієм доцільності розміщення виробництва; інтереси всього господарства країни повинні враховуватися при розміщенні будь-якого об'єкта; теорія відіграє обмежену роль при вирішенні практичних питань щодо вибору місця розташування окремих підприємств і навіть великих міст.

Вагомий внесок у розробку методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил, і зокрема науки про регіон, зробив вчений У. Ізард. Його концептуальні розробки грунтувалися на положеннях теорії ринкової економіки. В дослідженні «Методи регіонального аналізу. Вступ до регіонознавства» проводиться думка про взаємодію політичних, соціальних і економічних сил, яка повинна враховуватися у процесі аналізу розвитку регіонів. При цьому населення розглядається як головне регіоноутворююче ядро, яке зумовлює всі інші параметри економічного і соціального розвитку. Цей методологічний підхід дозволяв зосередити проблеми людського розвитку в центрі регіональної економічної системи.

Значного поширення в країнах з ринковою економікою набула теорія «географічного детермінізму», яка розглядає географічне середовище як визначальний чинник розміщення і розвитку промисловості будь-якого району чи країни в цілому. Однією з її течій є «вульгарний географізм», який розглядає природні сили як такі, що визначають напрями суспільного розвитку. За своїми ідеями до цього вчення наближений «енвайронменталізм» — наукова течія, що виникла у США. її представники вважають, що міжнародний поділ праці визначається переважно відмінностями у природному середовищі. Поряд з названими досить поширеною є теорія «кліматичних оптимумів», за якою сприятливі умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.

Необхідно відмітити, що із запровадженням досягнень науково-технічного прогресу в господарську практику стає очевидною обмеженість певних положень «географічного детермінізму», оскільки істотно знижується залежність розміщення окремих галузей чи виробництв від природних умов і ресурсів. Разом з тим всебічна і об'єктивна оцінка природно-географічного та природно-ресурсного фактора конче необхідна для прийняття обгрунтованих рішень щодо розміщення продуктивних сил.

У своїх наукових обгрунтуваннях щодо розміщення продуктивних сил марксистська теорія надає пріоритетного значення способу виробництва та соціально-політичній організації суспільства. Саме з цієї причини у постсоціалістичних державах переважало високоцентралізоване планування розвитку виробництва, яке охоплювало всі без винятку рівні управління народним господарством. При цьому формувався адміністративний механізм розподілу і перерозподілу ресурсів, фондів, продукції.

Актуальні проблеми розміщення продуктивних сил та регіональної економіки завжди були і залишаються в центрі уваги української економічної науки. У їх розробку вагомий внесок зробили вчені: О. М. Алимов, П. Т. Ващенко, К. Г. Воблий, О. Т. Діброва, С. І. Дорогунцов, М. І. Долішній, Ф. Д. Заставний, М. М. Паламарчук, М. Д. Піфун, Ю. І. Пітюренко, В. А. Поповкін, О.І. Шаблій, Я. І. Жупанський та багато інших. З проголошенням України незалежною державою було надано нового імпульсу розвитку теорії розміщення продуктивних сил та регіональній економіці. В основу сучасних поглядів і концепцій покладено теоретичні положення раціоналізації територіального поділу праці, комплексного ресурсозбереження, економії витрат суспільної праці, забезпечення сталого розвитку продуктивних сил. Парадигма регіональної цілісності, згідно з якою регіон являє собою єдність природного, матеріального середовища та соціуму, розглядається як вихідне посилання при розробці нових концептуальних положень щодо розміщення і розвитку продуктивних сил України та її регіонів на перспективу.

2 Оцінка ефективності РПС

При обґрунтуванні РПС застосовуються техніко-економічні розрахунки економічної ефективності. У деяких методах, названих вище, широко використовуються розрахунки, які спрямовані на визначення економічної ефективності прив’язки тих чи інших об’єктів до певної території. Усі наукові методи тісно взаємопов’язані і доповнюють один одного.

Критерієм ефективності розміщення і територіальної організації продуктивних сил завжди вважались витрати.

Ефективність витрат поділяється на загальну та порівняльну. Загальна ефективність народного господарства визначається методом співставлення одержаного приросту новоствореної вартості (національного доходу) із затраченими капіталовкладеннями. Порівняльна ефективність розраховується при виборі найвигіднішого варіанту розміщення об’єкта серед усіх інших наявних об’єктів.

Показники ефективності такі: питомі капіталовкладення, трудоємність, фондоємність, матеріалоємність, рентабельність, терміни окупності витрат, собівартість продукції, продуктивність праці, виробничі витрати.

Техніко-економічні показники аналізу територіальної організації господарства розраховують шляхом визначення розмірів відповідних витрат на виробництво одиниці продукції. Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції доцільно визначати у вартісному або натуральному обчисленні:

1) матеріалоємність виробництва:

Мм = Вм/Пр,

де: Вм – витрати матеріалів, тис. грн.;

Пр – річний випуск продукції, грн., шт., т;

2) енергоємність виробництва:

Ем = Ве /Пр,

де: Ве – витрати енергії, кВт/год.;

3) трудоємність виробництва:

Тм = Зп/Пр,

де: Зп – затрати праці, людино/год.;

4) водоємність виробництва:

Вм = Вв/Пр,

де: Вв – витрати води, л;

5) фондоємність виробництва:

Фм = Вф/Пр,

де: Вф – вартість основних фондів, грн.;

6) капіталоємність виробництва:

Км = Вкв/Пр,

де: Вкв – вартість капітальних вкладень на спорудження об’єкта;

7) транспортабельність продукції:

Тп = Впр/Пр,

де: Впр – витрати на перевезення продукції;

8) собівартість продукції:

С = Вс + Вм + Во,

де: Вс і Вм – вартість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці та амортизаційних відрахувань, грн.;

Во – витрати на оплату праці і реалізацію продукції, грн.

3 Ринок: регіональний, збалансований

Ринкова економіка – економічна система, що базується на механізмі конкуренції, попиту і пропозиції, кон’юнктури та узгоджує приватні і суспільні інтереси.

Ринок регіональний – ринок певного товару чи товарної групи, сфера функціонування якого обмежується переважно рамками одного регіону (області, краю, республіки).

Ринок збалансований – ринок, на якому підтримується повна за загальним обсягом, структурою, асортиментом та якістю товарів відповідність між попитом і пропозицією.

Основою нової регіональної парадигми є визначення цілісності і рівноправності усіх складових єдиної регіональної системи – природно-ресурсної, економічної, соціальної, інформаційної. Сучасна концепція розміщення продуктивних сил орієнтується на досягнення їх сталого розвитку і передбачає: подолання існуючих диспропорцій у територіальній структурі національної економіки; максимальне використання переваг територіального поділу праці, особливостей природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів; удосконалення спеціалізації регіонів з урахуванням загальнодержавних інтересів; активізацію господарської діяльності у регіонах на ринкових засадах в умовах різних форм власності; забезпечення умов для прискореного розвитку галузей, що випускають конкурентоспроможну продукцію, та залучення іноземних інвестицій у регіони, де існують для цього найбільш сприятливі передумови; створення нормальних умов для життєдіяльності населення та ліквідацію зон надзвичайних екологічних ситуацій в окремих регіонах.

Основні концептуальні положення щодо розміщення продуктивних сил реалізуються в таких розробках прикладного характеру, як схеми-прогнози та державні програми розвитку й розміщення продуктивних сил України, економічних районів і областей на перспективу. Вони необхідні для обґрунтування економічно доцільних напрямів розвитку продуктивних сил певних територій та розробки цілеспрямованих заходів державної регіональної економічної політики, які б дали змогу забезпечити ефективне регулювання процесів регіонального розвитку, узгодження дій центральних і місцевих органів виконавчої влади у здійсненні структурної перебудови економіки країни та послідовному впровадженні ринкових відносин.

До особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил за умов ринкової економіки можна віднести такі:

- органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інтересів під час розміщення нових об’єктів при мінімальному залученні зовнішніх ресурсів та максимальному використанні місцевих;

- формування та інтенсивний розвиток об’єктів ринкової інфраструктури та інформаційних систем з метою створення збалансованих регіональних ринків виробництва і збуту конкурентноспроможної продукції та послуг, на яких спеціалізуються регіони;

- пріоритетний розвиток наукомістких виробництв з швидкою окупністю витрат, ресурсозбереженням і значним нагромадженням для активізації інвестиційної діяльності та структурної реорганізації економіки;

- орієнтація на прогресивну структуру регіональної економіки з високою питомою вагою галузей, що працюють на задоволення потреб споживчого сектора економіки;

- розвинутість недержавного сектора економіки, зокрема підприємницьких структур.

Задача № 4

На основі нижче наведених даних визначити оптимальний варіант розміщення продуктивних сил, зробити висновок.

Решение:

1. Рассчитаем удельную себестоимость по вариантам размещение производительных сил:

2. Рассчитаем удельные капиталовложения по вариантам размещения производительных сил:

3. Рассчитаем удельные затраты на транспортировку продукции по вариантам размещения производительных сил:

4. Рассчитаем оптимальный вариант размещения производительных сил:

Оптимальный вариант РПС определяется по формуле приведенных затрат:

где Е_н – коэффициент нормативности, Е_н = 0,15.

I вариант

II вариант

Вывод: Наиболее выгодным вариантом размещения производительных сил является II вариант, т.к. З_п2 = 117,78 < З_п1 = 127,67.

Література

1. Покропівний С.Ф. Розміщення продуктивних сил.

2. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П. Качана. – К.: Вища шк., 1999.

3. Дорогунцов С.І., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. та ін. Розміщення продуктивних сил України. – К.: КНЕУ, 2000.

4. Розміщення продуктивних сил: Підручник / В.В. Ковалевський, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенов та ін. – К.: Знання, КОО, 1998.

5. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. – К.: Знання, 1998.

6. Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного. – К., 1995.