Значення гри для психічного розвитку дошкільника

1. Вступ

Гра має виняткове значення для психічного розвитку дитини і являється ведучою діяльністю в дошкільному віці. Це змушує деяких дослідників переглянути статус гри в житті дітей дошкільного віку .

Гра є тією універсальною формою діяльності, всередині якої, за визначенням Д.Б. Ельконіна, відбуваються основні прогресивні зміни в психіці та особистості дитини-дошкільника, гра визначає його відношення з оточуючими людьми, готує до переходу на наступний віковий етап, до нових видів діяльності.

Про першорядне значення гри для природного розвитку дитини свідчить той факт, що ООН проголосила гру універсальним і невід'ємним правом дитини. Це, мабуть, спроба якимось чином узаконити гру, показати, що гра може бути важливою тільки тоді, коли вона співпадає з тим, що вважається важливим у світі дорослих. Як дитинство має свій внутрішній смисл і не є просто підготовкою до дорослого життя, так і гра має внутрішню цінність і значення. На відміну від роботи, гра не залежить від заохочення зовні.

2. Що таке гра

Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання, її назвали «супутником дитинства», хоч у житті граються не тільки діти, а й дорослі.

З. Фрейд: «Найулюбленіша і всепоглинаюча діяльність дитини — це гра. Можливо, ми можемо сказати, що в грі кожна дитина подібна до письменника; він створює свій власний світ, або, інакше, він влаштовує цей світ так, як йому більше подобається. Було б неправильно сказати, що він не приймає свій світ усерйоз, навпаки, він ставиться до гри дуже серйозно і щедро складає в неї свої емоції».

Л.Френк зауважив, що гра для дітей — це спосіб навчитися тому, чому їх ніхто не зможе навчити, спосіб орієнтації в реальному світі, просторі і часі, спосіб дослідження предметів та людей. Включаючись у процес гри, діти вчаться жити в сучасному світі. Гра допомагає дитині оволодіти цінностями культури, виробити певні навички. Коли діти грають, вони відображають особисту індивідуальність і ближче підходять до внутрішніх ресурсів, які можуть стати частиною їх особистості.

Згідно з Ж. Паже, гра є містком між конкретним досвідом та абстрактним мисленням, і саме символічна функція гри є особливо важливою. У грі дитини на сенсомоторному рівні демонструє за допомогою конкретних предметів, які є символами чогось іншого, те що вона коли-небудь прямим чи непрямим чином відчувала. Іноді такий зв'язок очевидний, а іноді він може бути не явним. В будь-якому випадку гра являє собою спробу дитини організувати свій досвід і з грою пов'язані ті моменти життя дитини, коли вона відчуває себе в безпеці і може контролювати особисте життя.

Дитяча гра — це діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності, в якій дитина відображає враження від їх пізнання. Мати дитинство — це передусім мати право на розвиток власної ігрової діяльності, яка є важливою складовою дитячої субкультури. Водночас гра є могутнім виховним засобом, у ній, за словами К. Ушинського, реалізується потреба людської природи. Головним компонентом є іграшка — річ, призначена дітям для гри. Без неї гра неможлива. Як найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні. Гра як основний вид діяльності дітей дошкільного віку, розвиваючи психічні, фізичні сили малюка (увагу, мислення, уяву, пам'ять, організованість, спритність тощо), сприяючи освоєнню ним навколишнього світу і людських взаємин, пробуджує, задіює його творчий потенціал. На підставі того, якими іграшками грається і в які ігри грає дитина, можна зробити певні висновки про ЇЇ задатки, нахили, окреслити програму їх розвитку в найближчій і віддаленій перспективі.

3. Види ігор дошкільного віку і їх вплив на розвиток дитини

Гра – головний вид діяльності дошкільника. Більшу частину свого часу діти цього віку проводять в іграх. За роки дошкільного дитинства, від трьох до шести – семи років, дитячі ігри проходять досить значний шлях розвитку : від предметно-маніпулятивних і символічних до сюжетно-рольових ігр з правилами. В старшому дошкільному віці можна зустріти майже всі види ігор, які знаходяться у дітей до вступу до школи. З цим віком також пов’язаний початок двох інших важливих для розвитку видів діяльності : праця, навчання.

Дошкільне дитинство ділиться на три періоди : молодший дошкільний вік ( 3-4 роки), середній дошкільний вік ( 4-5 ), і старший дошкільний вік ( 5-6 ).

Уже в ранньому дитинстві ігрова діяльність започатковується в найдоступніших для дошкільнят формах поведінки. Вона ще не є сюжетно-рольовою грою, оскільки за своїм психологічним розвитком дитина не зовсім готова до неї, а вся увага батьків, вихователів зосереджена на набутті первинних сенсорних, рухових, мислительних навичок. У виховному процесі іграшка має бути представлена у всій багатоманітності, а її використання слід пов'язувати з віком дітей, завданнями виховної роботи, індивідуальними особливостями дошкільників. Ігрова терапія – це добре продуманий і підтверджений дослідами підхід, який допомагає дітям справлятися зі своїми проблемами.

Поступово до середнього періоду дошкільного дитинства ігри стають спільними, і в них включаються все більше дітей. Головне в цих іграх імітація певних відносин між людьми, частково – рольових. Діти виділяють ролі і правила, на яких будуються ці взаємовідносини. Дитячі сюжетно-рольові ігри мають різні теми, з якими дитина достатньо добре знайома з власного життєвого досвіду. Ролі, які діти відтворюють в ігрі, це як правило сімейні ролі, або виховні, або професійні, або казкові.

В середньому і старшому дошкільному віці сюжетно-рольові ігри розвиваються, але в цей час вони відрізняються більшою різноманітністю тематики, ролей, ігрових дій і т.д. Особлива роль відводиться в ігрі точному притриманню правил і відносин, наприклад субординаційних. .Тут вперше з’являється лідерство, у дітей починає розвиватися організаторські уміння і навички. Крім ігор, які включають реальні практичні дії з уявленими предметами і ролями, символічною формою ігрової індивідуальної діяльності є малювання. В певний клас виділяють ігри-змагання, в яких найбільш привабленим моментом для дітей є перемога або успіх.

В старшому дошкільному віці конструкторська гра починає перетворюватися в трудову діяльність, в ході якої дитина створює, будує щось потрібне в житті. Серед різноманітних видів творчої діяльності велике місце займає образотворче мистецтво ( дитяче малювання). Сюжетно-рольова гра – співставлення ігрової діяльності з спілкування, які імітують певну соціальну ситуацію і характерні для неї форми рольової поведінки учасників. В ігрі відбувається розвиток всіх сторін дитини, його фізичного розвитку, поведінки, пізнавальних процесів і особистості. Основу такої гри складає роль і пов’язані з нею дії по її реалізації. В ролі, пише Ельконін, представлені соціально-психологічний потенціал розвитку дитини. Сюжети для своїх рольових ігор діти звичайно вибирають з того, що вони спостерігають в оточуючому середовищі. Зміст сюжетно-рольової ігри відображає розуміння дитиною діяльності і міжособистісних відносин, які дитина спостерігає у дорослих. Якщо в грі дитини відображається лише зовнішня сторона людських відносин, то на цій основі можна зробити висновок про те, що дитина дуже поверхнево сприймає і розуміє соціальну дійсність. Важливе значення дитячих сюжетно-рольових ігор заключається в тому, що з їх допомогою діти глибше проникають в індивідуальний світ людини, навчаються користуватися і оперувати людськими символами і знаками. Це лежить в основі розвитку вищих форм психіки і пристосування людини до оточуючого середовища.

Серед розмаїття ігор, які проводяться в до­шкільному закладі, значне місце посідають дидактичні ігри. Вони особливі тим, що створю­ються дорослими й пропонуються дітям, наповне­ні конкретним змістом і супроводжуються певни­ми правилами. Це — навчальні ігри, й педагоги широко послуговуються ними як засобом виховання та навчання для розширення уявлень дошкільнят, закріплення набутих знань і формування вміння ви­користовувати їх на практиці, для полегшення та пожвавлення процесу навчання. Адже, коли розу­мове завдання розв'язується в ході доступної для дітей діяльності, яка зберігає ознаки гри, це дарує малим велику радість.

Тож дидактична гра — „одна з форм навчального впливу педагога на дитину”. Вона стане йому в доб­рій нагоді під час засвоєння дітьми будь-якого ма­теріалу, передбаченого програмою, й має прово­дитися на заняттях; може входити до музичного заняття, бути одним із елементів прогулянки, а також особливим видом діяльності. Друга мета ди­дактичної гри — суто ігрова, задля якої діє дити­на. Це, зокрема, ігри, в які діти грають самостій­но, поза заняттями, коли можуть обирати їх за власним бажанням.

Важливо, щоб обидві мети доповнювали одна одну й забезпечували засвоєння дошкільнятами певних знань.

Дидактичні ігри й заняття дуже важливі для розумово­го виховання маленьких дітей. Під час занять у дитини виробляються важливі якості, необхідні для успішного розумового розвитку. У малюків поступово формується здатність зосереджуватися на тому, що їм показує і говорить дорослий. Використовуючи схильність малень­ких дітей до наслідування, вихователь спонукає їх від­творювати побачені дії, почуті слова. „Розвиток зосередженості і здатності до наслідування — необхідні умови засвоєння дітьми відомостей і вмінь. Це — одне з важливих завдань, яке має розв'язуватися під час занять, тим більше, що не всі діти однаковою мі­рою оволодівають цими якостями”

Дидактична гра ефективно допомагає долати від­ставання у розумовій діяльності в деяких дітей. Ор­ганізовуючи індивідуальну гру з дитиною, педагог створює сприятливі умови для спілкування з нею, з'ясовує причини недостатньої сформованості пев­них розумових дій і за допомогою багаторазового вправляння піднімає рівень її розвитку; сприяє фор­муванню правильних взаємин між дітьми, вмінню разом грати, підпорядковувати свої інтереси інте­ресам колективу, допомагати одне одному, радіти з успіхів інших.

Окрім того, дидактична гра сприяє розвиткові ініціативи. Ігри типу лото, доміно тощо використо­вуються самостійно й позитивно впливають на роз­виток організаторських здібностей.

5. Ігрова терапія

Ігрова терапія являється досить молодою галуззю сучасної психології, яка орієнтується переважно на роботу з дітьми. З'явившись у першій половині XX ст. в надрах психоаналізу, ігрова терапія поступово розповсюдилася по широкому спектру напрямків сучасної психології, знаходячи теоретичне обґрунтування різноманітністю своїх методів.

Щоб зрозуміти дітей, знайти до них підхід, ми повинні подивитися на дитину з емоційної точки зору, не потрібно розглядати їх як маленьких дорослих. Їх світ реально існує і вони розказують про нього в грі.

Першим, хто запропонував вивчати гру дітей з метою «їх розуміння і виховання, був Ж.Ж. Руссо. Ще в XVIII ст. він писав, що для того щоб знати і зрозуміти дитину, необхідно спостерігати за її грою.

Гра вперше була використана в терапії З. Фрейдом. Це був новий поворот у дитячій психології, оскільки на початку XX ст. спеціалісти вважали, що порушення у дітей виникають як результат недоліків у навчанні і вихованні.

Слідом за З. Фрейдом Г.Хаг-Хельмуг стала, «очевидно, одним з перших терапевтів, яка стверджувала, що гра є найбільш відповідальним моментом у психоаналізі дитини. Вона запропонувала дітям, з якими проводилась терапія, іграшки, щоб вони могли виразити себе».

У наступні 30 років дитячий психоаналіз розвивався в спеціалізованому напрямку. Труднощі в роботі з дітьми за допомогою методів тради­ційного психоаналізу були пов'язані з нездатністю дітей виражати свої переживання на словах і відсутністю у них інтересу до дослідження свого минулого життя. В результаті робота психоаналітиків з дітьми стала зосереджувати на спостереженні та інтерпретації.

До 1919 р. особлива увага приділялась використанню ігрової техніки як засобу психоаналізу при роботі з дітьми у віці до 6 років. Розвиток психоаналітичної ігрової техніки прослідковує на матеріалі конкретних випадків на особистій практиці. Важливою характеристикою техніки був метод інтерпретації. В ході роботи М.Клейн прийшла до висновку, що психоаналіз краще проводити поза домівкою дитини. Вона також вперше виділила необхідний ігровий матеріал, до складу якого входили прості іграшки: маленькі дерев'яні чоловіки та жінки, машини, возики на колесах, гойдалки, поїзди, літаки, тварини, дерева, кубики, папір, ножиці, олівці, клей, м'ячі, пластилін і мотузок. Невеликий розмір таких іграшок, їх значна кількість і різноманіття дозволяє дитині виразити широкий спектр її фантазії і досвіду. Важливо, що дитина може за допомогою цих іграшок відтворити різноманітні ситуації із свого досвіду. Також підкреслювали, що простоті іграшок повинна відповідати простота ігрової кімнати. В ній повинно знаходитись тільки те, що необхідно для психоаналізу.

В той же самий час А. Фрейд стала використовувати гру для встановлення контакту з дитинною. Вона підкреслювала, що дуже важливо налагодити емоційний контакт між дитиною і терапевтом.

І М. Клен і А. Фрейд, стверджували, що дуже важливо розкрити минуле і посилити Еґо дитини. Обидві вважали, що гра є тим засобом, який робить самовираження дитини вільним. Таким чином, ігрова терапія дозволила безпосередньо проникнути в дитяче підсвідоме.

Робота в ігровій ситуації, де дитині пропонується декілька спеціальних зібраних іграшок і терапевт бере участь у програванні дитиною певних травматичних епізодів, була названа активною ігровою терапією. В активній ігровій терапії підкреслювалось значення спостереження за емоційними взаємовідносинами між дитиною і терапевтом, які вважались діагностично значущими для розуміння відносин дитини з іншими людьми.

Паралельно розвивався пасивний тип ігрової терапії, коли терапевт не обмежує дитячу гру, а замість цього просто присутній на ній, знаходячись в одній кімнаті з дитиною. В пасивній ігровій терапії прийнято вважати, що важливе значення в подоланні емо­ційних порушень має «прийняття способів самовираження дитини з розу­мінням. Дитина отримує можливість пережити свою тривогу, ворожість або відчуття незахищеності в ігровій формі і в своєму особистому темпі».

Наступний напрямок в ігровій терапії виник в 1930 р. З появою праці
Д. Леві, в якій розвивалась ідея терапії від реагування — структурованої ігрової терапії для роботи з дітьми, які пережили травмуючі події.

6. Висновок

Гра – явище соціальне за своїм походженням та змістом, вона є історичним утворенням зумовлена розвитком суспільства, його культури. Це особлива форма життя дитини в суспільстві, у яких діти в ігрових умовах виконують роль дорослих, відтворюючи їхнє життя, працю та стосунки. Характеризуючи гру дошкільнят звернуло увагу на її роль і характер.

Якщо в ранньому дитинстві центральним моментом гри був предмет та способи дії з ним, то тепер виходить а перший план людина. Мотиви гри закладені в самому її змісті. Дитину цікавить не стільки результат, скільки сам процес. Також є і прагнення до певної мети, розмови, стосунки з іншими людьми. Усе це зумовлює результативність гри, яке виражається не в матеріальних, а у пізнавальних, емоційних надбаннях, що накопичується дитиною в ході ігрової діяльності. Гра є засобом відображення навколишньої дійсності, способом освіти діяльність та взаємини дорослих у доступній для дитини формі. Зміст ігрових дій визначається тими практичними завданнями, що їх розв’язують дорослі для досягнення певної мети. При цьому прашки та інші різноманітні предмети зміняють об’єкти.

Гра завжди будується згідно з певними правилами. Гра на цьому етапі смисловобічна за своєю суттю, що істотно впливає на розвиток дитячої психіки. Досвід використання символів, заміна одних об’єктів іншими допомагає в майбутньому оволодівати соціальними знаками. Розвиток символічної функції формує класифікаційне сприймання, суттєво розвиває змістовну сторону інтелекту та інші суто людські якості. Гра сприяє розвитку довільної уваги та пам’яті дитини. В умовах гри діти краще зосереджуються та більше запам’ятовують. Вона позитивно сприяє на розвиток інтелекту; у грі дитина вчиться узагальнювати предмети та дії, добирають потрібні слова. Цікаво, що діти цього віку цілком запалюються грою водночас не ототожнюючи її з дійсністю. Гра поступово змінюється й наприкінці дошкільного періоду сягає високого рівня розвитку. Існує 2 фази розвитку гри. Для 1 (3-5 років) характерне відтворення логіки реальних дій людей, і змістом гри є предметні дії. На 2 (5-7 р.) моделюються взаємини між людьми. Суттєву роль у психічному розвитку дошкільнят відіграють також різні види продуктивної діяльності

Зміст

1. Вступ

2. Що таке гра

3. Види ігор дошкільного віку і їх вплив на розвиток дитини

4. Ігрова терапія

5. Висновок

Література:

1. Стаття: Гра, її види та значення у розвитку дошкільнят. http://top100.rambler.ru
2. Стаття: Використання гри з метою психокорекції невротичних відхилень дітей шкільного віку.

http://www.diplomz.co.ua

3. Стаття: Ігрова діяльність як засіб психічного розвитку у дошкільному віці.

http://ua.textreferat.com

4. Стаття: Ігрова терапія в корекційній роботі. Ковальчук В.В .

http://www.glavnyk.com.ua

5. Стаття: Психологічні особливості розвитку особистості дитини дошкільного віку.

http://www.repetitor.ua

6. Стаття: Розвиток дітей за методикою М. Зайцева і Г. Домана. Раннє навчання за допомогою дидактичної гри.

http://ua.textreferat.com

Міністерство освіти і науки України
Київський національний лінгвістичний університет

Реферат
з психології на тему:

«Значення гри для психічного розвитку дошкільника»

студентки 206 групи
факультету французької мови
Шульжевської Мирослави

Київ - 2007