Праця, характеристика видів праці з точки зору психології

РЕФЕРАТ

на тему:

Праця, характеристика видів праці з точки зору психології

План

Вступ. 3

1. Праця та трудова діяльність людини. 4

2. Ціль праці та її продукт. 7

3. Основні види праці 9

Висновки. 12

Література. 13

Вступ

Людина за своєю природою активна. Вона є творцем незалежно від того, яким видом праці займається. Без активності, що виражається в діяльності, неможливе розкриття багатство духовного життя людини: глибини розуму і почуттів, сили уяви і волі, здібностей і рис характеру.

Розрізняють три види діяльності, що існують на протязі життєвого шляху і генетично змінюють одне одного: гра, навчання і праця. Вони розрізняються за кінцевим підсумком (продуктом діяльності), за організацією, за особливостями мотивації.

Основним видом діяльності людини є праця. Кінцевий результат праці – створення суспільно значущого продукту. Це може бути врожай, вирощений сільським працівником, сталь, виплавлена сталеваром, наукове відкриття вченого, урок, проведений вчителем.

Гра не створює суспільно значущого продукту. У грі починається формування людини як суб’єкта діяльності, і в цьому її величезне значення. Навчання є безпосередньою підготовкою особи до праці, розвиває розумово, фізично, естетично і лише на кінцевому етапі оволодіння професією навчання пов’язане зі створенням матеріальних та культурних цінностей. Праця – процес створення людиною матеріальних і духовних цінностей суспільства.

1. Праця та трудова діяльність людини

Праця – діяльність, спрямована на створення суспільно корисного продукту, який задовольняє матеріальні або духовні потреби людей[1].

Людина самовиявляється в діях, особливо у діях вчинкових, які починаються з постановки цілі і шляхом розкриття в практичній дії реального змісту цілі досягають, реалізують її. Найбільш чітко постановка і досягнення цілі розкриваються у трудовій діяльності через процес праці, ціль праці та її продукт.

У трудовій діяльності, в найбільш досконалих її формах виражається вся багатогранна сутність людини. Саме в трудовій діяльності, у творчій праці знаходять свій дійовий вияв усі душевні сили, наміри, почуття особистості. Виникнення трудової діяльності, яка базується на використанні засобів праці, на її розподілі та спеціалізації, цілком змінило ставлення людини до природного світу. Праця розглядається як процес, що відбувається між людиною і природою, процес, у якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Впливаючи на природу, змінюючи її, людина змінює і свою власну природу. Трудова діяльність як прерогатива виключно людини характеризується тим, що людина ще на початку процесу праці уже уявляє собі її кінцевий результат.

Саме трудова діяльність спрямована на створення необхідного продукту (речі, енергії, інформації). Продукт, що його виробляє конкретна людина, може бути зовсім не потрібним власне їй. Трудова діяльність орієнтується на потреби суспільства в цілому, не визначаючись потребами лише окремої особистості. Таким чином, трудова діяльність за своєю природою є суспільною. Суспільною вона є й за характером. Сьогодні суспільний розподіл праці набув такої розгалуженості, що фактично жодна людина не лише не виробляє всього, що вона потребує, а й ніколи не бере участі у виробництві хоча б одного продукту від початку й до кінця. Все, що потрібно людині для життя вона отримує у суспільства в обмін на свою працю. Виробництво продуктів є водночас і виробництвом певних стосунків людей у процесі праці, розподілу, обміну й споживання.

Трудова діяльність – це історично первинний вид людської діяльності, що лежить в основі виникнення людської свідомості, особистості в цілому[2]. В процесі праці не лише виробляється той чи інший продукт трудової діяльності, а й формується сам суб’єкт, розвиваються здібності людини, її характер.

Діяльність людини існує як дія або ланцюг дій. Виконання дії полягає у використанні певної системи рухів, яка залежить від мети дії, властивостей предмета, на який ця дія спрямована, і умов дії. Трудова діяльність існує в трудових діях. Оскільки трудова діяльність – це завжди діяльність спрямована на виробництво певного продукту (матеріального чи духовного), трудові дії людини націлені на певний результат. За внутрішнім психологічним змістом ці дії зумовлюються тими чи іншими спонуканнями або мотивами і спрямовані на певну ціль. Спонукання до діяльності в основі своїй має певну потребу, інтереси людини.

Те, чому людина діє, не завжди збігається з тим, для чого вона діє. Мотиви діяльності можуть розходитися з безпосередньою метою, що керує діями. За Айзенком, існують такі різновиди трудової мотивації: заінтересованість інших працівників у роботі окремої особи та у співдружності з нею; можливість зростання та просування; стабільність становища на роботі; величина заробітної платні; вигідність робочого часу; суспільний престиж праці; відпустка, її тривалість, можливість взяти її у зручний для себе час[3].

У трудовій діяльності розкривається безпосередній зв’язок між потягом, спонуканням у якому виражається потреба, й зі способом її задоволення. В трудовій дії, оскільки вона спрямована на виробництво продукту, а не безпосередньо на задоволення потреби, розчленовується, виділяється, з одного боку, предмет як продукт, який виступає ціллю дії, а з другого боку – потяг, спонукання. Із предмета і спонукання починає виділятися ставлення суб’єкта до довколишнього середовища й до власної діяльності. У праці складається притаманна людині здатність до дій дальнього прицілу, опосередкована, віддалена мотивація – на відміну від польової, ситуативної мотивації, що характерна для тварин. Оскільки діяльність завжди перебуває в тому чи іншому співвідношенні зі спонуканнями, потягами, потребами, вона включає емоційну характеристику. Емоції породжуються в дії із співвідношення дії з потягом, потребою і залежать від змісту і суті завдання, що стоїть перед людиною і від її ставлення до цього завдання. У спонуканнях є зачатки волі. Воля включає усвідомлення цілі дії, яка витікає із потреб, що цю дію викликають, і свідоме підкорення всього ходу дії поставленій меті. Такий цілеспрямований характер має трудова діяльність, спрямована на виробництво певного предмета, на певний результат; вона характеризується усвідомленням цілі і передбаченням результату.

2. Ціль праці та її продукт

Процес праці включає потяг, уявлення, волю, на основі яких формується ціль праці як її результат, що регулюється свідомою волею.

Ціль праці – це те, на що вона свідомо спрямована. Ціллю у людини частіше виступає те, що в даний момент відсутнє і повинно бути досягнуто за допомогою дій. Ціль нам дається уявно – в образі динамічної моделі майбутнього результату діяльності, тобто ідеально. Саме з цією моделлю зіставляються результати дій. Ціль – це суттєва ознака процесу праці, бо саме нею визначається та система рухів і дій, яка спрямована на досягнення результату.

Результатом праці є створення певного духовного чи матеріального продукту, тобто речі, реального предмета, в якому втілені знання, навички, уміння людини. Процес праці – це перетворення ідеального результату, що був на початку уявним, на реальний продукт праці в кінці цього процесу, з використанням системи дій і рухів. Усі ланки процесу праці підкорені її кінцевому результату; ціль процесу праці не в ньому самому, а в продукті праці як її результаті. Трудова діяльність виконується не заради самого процесу праці, а заради більш чи менш віддаленого його результату, що слугує задоволенню потреб людини через привласнення не лише продукту її діяльності, а й продукту праці інших людей, продукту суспільної діяльності.

Створення продукту праці пов’язане з певними труднощами, перешкодами, що зумовлюють виникнення емоційних переживань. Так, у процесі праці виникають переживання, що пов’язані безпосередньо з фізичними діями, з оцінкою витрат фізичних сил, - так звані праксичні переживання, які лежать в основі виникнення праксичних станів: як то монотонії, втомлення, психічної напруженості, емоційного стресу. При перешкодах, які виникають в умовах неузгодження цілей праці і засобів їх досягнення, виникають специфічні переживання тривоги, хвилювання, неспокою. Емоційне перенапруження веде до неврозів. Якщо людина не справляється зі своїми емоціями, настає стрес, що веде до дезорганізації трудової діяльності, а може, й життя в цілому.

Процес праці може вимагати зусиль, спрямованих на подолання не лише зовнішніх, а й внутрішніх перешкод. Це вимагає наявності у людини волі. Як зазначав С. Л. Рубінштейн, волі у владі потягу ще немає. В єдності потягу і повинності постає усвідомленість волі, що визначає здатність людини регулювати свої дії, переборюючи як зовнішні, так і внутрішні труднощі. З волею пов’язана проблема породження реальної трудової дії. Воля людини передбачає її свободу у визначенні способу і характеру власних дій, вчинків на основі об’єктивних законів[4].

Емоції та воля виконують регулюючу функцію в процесі праці. Емоції виступають внутрішнім регулятором, бо забезпечують трудову діяльність пристрастю, відображаючи відношення між потребою і успішністю реалізації діяльності. Цю роль можуть виконувати як позитивні, так і негативні емоції.

Зовнішнім регулятором діяльності емоції виступають у випадках, коли спрямованість діяльності змінюється під впливом зовнішніх факторів (приємна чи неприємна музика, шум), що з’являються у процесі праці. Хоча подібний розподіл видається умовним (бо всякі зовнішні зміни в емоціях усвідомлюються як зміни в самому суб’єкті), таке розуміння емоційної регуляції процесу праці може мати місце в аналізі послідовних змін емоційних переживань при досягненні цілі трудової діяльності, особливо за наявності перешкод.

Якщо емоції визначають спрямованість діяльності, то воля – то вже сама дія, яка виявляється або в свідомому спрямуванні розумових та фізичних зусиль на досягнення цілі, або в утриманні від активності. Саме в процесі праці, де для досягнення цілі необхідні контроль виконання, свідома дисципліна, проявляються ознаки зрілої волі, врівноваженість спонукальних та гальмуючих її механізмів, співвідношення їх на основі моральних принципів, котрі розкриваються у вчинку людини.

3. Основні види праці

Будь-яка праця передбачає як фізичні, так і розумові процеси. В праці завжди присутні рухи (рухи очей при читанні, наприклад), а також мислення, уява (для постановки цілей, прийняття рішення). Залежно від системи дій, яка визначається ціллю, праця може бути рутинною та творчою. Якщо основні дії мають значною мірою стандартний, однотипний характер і досягнення цілі не передбачає зміни умов, корекції цілі і дій, - це рутинна праця. Вона виконується механічно і може бути легко автоматизована, щоб людина не сприймала її як важкий тягар, як прокляття, не відчувала її безглуздість. Продукт рутинної праці – то результат репродуктивних дій.

Творча праця передбачає внесення нового в процес праці, удосконалення дій і рухів, спрямованих на досягнення цілі. Продукт творчої праці як суспільно корисний продукт впливає і на ставлення до праці, і на стосунки між людьми в процесі праці. Розмежовуючи вкладені в нього творчі дії суб’єкта, продукт праці сам спонукає до творчої діяльності. Творча праця залежна від волі. Саме завдяки волі свідомість спрямовується на створення продукту. Результату творчої праці передує робота думки. Інтуїція і натхнення як характеристики творчої праці не протистоять праці взагалі. Здебільшого вони самі – результат, підсумковий момент особливого піднесення, зосередження фізичних і духовних сил, які спрямовує воля на створення певного продукту.

Саме в творчій праці найбільш яскраво виступає те, що особистість повинна підкорити вільну гру своїх потягів і сил зовнішній цілі, продуктові своєї праці. Творча праця, створюючи суспільно корисний продукт, об’єктивно вносить у нього разом із тим щось нове, оригінальне, властиве особистості. У свою чергу можливість творчої праці визначається емоційною готовністю особистості до неї.

Емоційна готовність являє собою інтеграцію певних станів, насамперед намагання розв’язати суперечність між потребою в творчій нестандартній діяльності і мотивом її задоволення в певний проміжок часу і за певних умов. Емоційна готовність – це результуюча настрою, ставлення особи до себе, її самооцінки і волі, єдності потягу і повинності. Емоційна готовність як психічний стан має творчу спрямованість і пов’язана з переживанням душевних витрат на виконання тієї чи іншої діяльності. Готовність до творчої діяльності – це готовність до переживання нових емоцій як за знаком (позитивні – негативні), так і за модальністю (радість, гнів і т.д.).

Проявом емоційної готовності до творчої діяльності виступає захоплення майбутнім результатом, що його відчуває особистість, політ її фантазії. Наслідком емоційної готовності є натхнення як психічний стан емоційної та операційної напруженості, зосередженості на предметі творчості.

Творча праця вченого образно висвітлена Луї де Бройлем. Наука, вважав він, може здійснювати свої найвизначніші завоювання лише шляхом небезпечних раптових стрибків розуму, коли проявляються здібності, звільнені від важких кайданів суворих міркувань, - вони називаються уявою, інтуїцією[5]. Тягар дедукції лежить на вченому лише до певного моменту, потім він миттєво від нього звільняється, і свобода його уяви дає змогу бачити нові горизонти. Наукова творча праця – то захоплююча подорож із небезпеками і радощами відкриття. У творчій праці особистість задовольняє потребу в гострій динаміці переживань, у самовиявленні через вчинок, у подоланні власними силами конфлікту (зовнішнього чи внутрішнього) між нормами, рамками поведінки і спрямованістю людини.

Висновки

Трудова діяльність сприяє розширенню власного буття людини. У процесі праці не лише породжується деякий продукт праці суб’єкта, а й формується сам суб’єкт, розкриваючи свої здібності, формуючи уміння, навички, світ своїх ціннісних орієнтацій. Працювати – це проявляти себе, перетворюючи свої наміри в дії, це об’єктивізація себе в продуктах своєї праці. Створення чогось – це не лише результат праці людини, це розпредмечення її як суб’єкта, це реальна основа вчинку.

Як через вчинок розкривається суб’єкт, так і через нього суб’єкт реально пізнає світ, освоює об’єктивне багатство його, змінючи сам себе.

Для уможливлення змін самої людини необхідна зміна обставин, приведення їх у відповідність людській природі. Саме зміна довколишнього середовища у відповідності з природою людини і є освоєнням світу. В цьому акті як результат праці людина знаходить дійову опору буття, це реальна міць людини.

Література

1. Жизненный путь личности. – М., 1986.

2. Иванников В. Психологические механизмы волевой регуляции. – М., 1991.

3. Крутецький В. Психология. – М., 1991.

4. Леонтьев А. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1975.

5. Общая психология / под ред. В. Богословского. – М., 1986.

6. Основи психології / за ред. О. Киричука. – К., 1996.

7. Основи психології. – К., 1997.

8. Рубинштейн С. Основы общей психологии. – М., 1986.

[1] Общая психология / под ред. В. Богословского. – М., 1986. – С. 151.

[2] Основи психології / за ред. В. Киричука. – К., 1996. – С. 299.

[3] Основи психології. – К., 1997. – С. 300.

[4] Рубинштейн С. Основы общей психологи. – М., 1986. – С. 118.

[5] Жизнь как творчество. – М., 1986. – С. 94.