Суб єкт злочину Вік по досягненні якого особа може нести кримінальну відповідальність Спеціа

Реферат на тему:

1. Суб‘єкт злочину (поняття, ознаки). Вік, по досягненні якого особа може нести кримінальну відповідальність. Спеціальний суб‘єкт та його види.

2.

Суб‘єктом злочину вважається фізична особа (людина), яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння і спроможна понести за це кримінальну відповідальність. В КК термін “суб‘єкт злочину” не вживається. За міст нього: “особа, яка вчинила злочин”, “особа, винна у вчинені злочину”, “особа, яка засуджується”, “особа, яка засуджена” тощо. Кримінальна відповідальність пов‘язана зі спроможністю людини усвідомлювати свої дії, керувати ними та розуміти небезпечність вчинених нею дій. Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за таких умов: 1) досягнення до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку; 2) осудності. В КК передбачаються додаткові умови: громадянство, посадове становище, виконання професійних або спеціальних функцій тощо. Таким чином, розрізняють загальний і спеціальний суб‘єкт злочину. Кримінальний закон передбачає відповідальність за вчинений злочин лише фізичної особи. за злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичних осіб, відповідає фізична особа, яка вчинила такі діяння (керівник, керівник підрозділу, іншій уповноважений) безпосередньо. Слід розрізняти “суб‘єкт злочину” та “особу злочинця”. Суб‘єкт злочину – це вік, осудність, додаткові ознаки. Особа злочинця – поняття ширше, коло соціально значимих властивостей (ознак) особи (соціально-демографічні, морально-психологічні, психо-фізичні). Із поняттям особа злочинця пов‘язано багато норм, зокрема щодо визнання особи особливо небезпечним рецидивістом (ст.26), загальних начал призначення покарання (ст.39), призначення більш м‘якого покарання (ст.44), застосування умовного засудження (ст.45) тощо. Виходячи з особливостей злочинця, які найбільш суттєво впливають на індивідуалізацію відповідальності та з якими кримінальній закон пов‘язує певні юридичні наслідки, вони класифікуються: 1) особливо небезпечні рецидивісти (ст.26); 2) рецидивісти-злочинці, які повторно вчиняють злочин після засудження за раніше вчинені злочини; 3) особи, які вперше вчинили тяжкі злочини, що визначені ст.7-1; 4) особи, які вперше вчинили злочин, що не становить великої суспільної небезпеки; 5) особи, які вчинили необережні злочини; 6) неповнолітні злочинці.

Вік, по досягненні якого особа може нести кримінальну відповідальність.

Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності пов‘язане з фізіологічним процесом поступового формування здатності особи з моменту досягнення певного віку усвідомлювати свої дії і керувати ними та розуміти небезпечність дій, які нею вчиняються. За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення злочинів, які перелічені у ч.2 ст.10 (у тому числі за готування або замах на щодо їх вчинення, та співучасть у них), з 14-річного віку. Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство (93-98), посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (ст.190-1), умисне заподіяння тілесних ушкоджень що спричинили розлад здоров‘я (101-104, 106 ч.1, 189-4), згвалтування (117), крадіжку (81, 86-1, 140, 223, 229-2), грабіж (82, 86-1, 141, 223, 229-2), розбій (86, 86-1, 142, 223 ч.2, 229-2 ч.3), злісне або особливо хуліганство (206 ч.2,3), інші злочини. Особи в віці від 14 до 16 років не підлягають кримінальній відповідальності за необережні злочини, крім вбивства з необережності. Оскільки ст.10 не встановлює відповідальність осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, за злочини, передбачені ст.58, 59, ч.3 ст.62, ч.3 ст.66, ст.69, ч.2 ст.71, ч.3 ст.86-2, ч.5 ст.123-1, ч.3 ст.144, ч.4 ст.187-6, ч.2 ст.189-5, такі дії винного, поєднані з убивством або заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, необхідно кваліфікувати за ст.93-98, 101-104, ч.1 ст.106 чи ст.189-4 (постанова Пленуму ВС від 01.04.94 №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров‘я людини”). Особи, які вчинили діяння, передбачені кримінальним законом, у віці до 14 років, а також особи, що вчинили у віці від 14 до 16 років суспільно небезпечні діяння, не вказані в ч.2 ст.10, не підлягають кримінальній відповідальності. Вік, з якого настає кримінальна відповідальність повинен обчислюватися з моменту вчинення злочину. Вік встановлюється відповідно до документів про народження, паспорту, а відсутності таких аз наявності висновку медичної експертизи. Особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з наступної доби. У випадках, коли вік обвинуваченого встановлює судово-медична експертиза, днем його народження слід вважати останній день визначеного року, а при визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років слід виходити з пропонованого експертизою мінімального віку цієї особи. Щодо суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою, яка досягла 11 років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, то за фактом такого діяння порушується, у відповідності до ч.5 ст.6 КПК, кримінальна справа. Слідчий, встановивши, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою у віці від 11 років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа надсилається прокурору, який передає її суду для застосування заходів виховного характеру.

Спеціальний суб‘єкт та його види.

Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за таких умов: 1) досягнення до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку; 2) осудності. В КК передбачаються додаткові умови: громадянство, посадове становище, виконання професійних або спеціальних функцій тощо. Напр.: суб‘єктом злочину одержання хабара (ст.168) може бути лише посадова особа; суб‘єктом військових злочинів може бути лише військовослужбовець; суб‘єктом державної зради (ст.56) може бути лише громадянин України; суб‘єктом порушення вимог законодавства про охорону праці (ст.135) може бути лише особа, на яку були покладені обов‘язки щодо відповідальності за дотримання правил техніки безпеки на виробництві. У теорії кримінального права особу зі спеціальними ознаками суб‘єкта, передбаченими у конкретній кримінально-правовій нормі, прийнято називати спеціальним суб‘єктом, на відміну від поняття “загальний суб‘єкт”, для якого характерними ознаками завжди є осудність і певний вік.

Суб‘єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).

Суб‘єктивна сторона складу злочину – це процес мислення, бажання і волі людини, в якому відображуються її об‘єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов‘язані з вчиненням злочину. Суб‘єктивна сторона складу злочину завжди знаходить свій вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто, в об‘єктивних ознаках злочину знаходять свій вияв мотив, мета, і, в кінцевому підсумку, волевиявлення особи. схематично цей процес виглядає так: залежно від тієї або іншої потреби людини у неї виникає і фактор певної поведінки – мотив; характер і зміст мотиву породжує мету; мета веде до формування волі людини; воля знаходить свій вияв у конкретному діянні. Суб‘єктивна сторона складу злочину – це внутрішня сутність діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психиці осудної особи під час вчинення нею передбаченого законом суспільно небезпечного діяння. Характерними ознаками (елементами) суб‘єктивної сторони злочину є вина, мотив та мета вчинення злочину. Тоді для кваліфікації того чи іншого злочину виняткове значення має встановлення зв‘язку зовнішнього прояву поведінки людини з її психічним станом. Почуття, мислення, наміри, мета та воля – це внутрішній, духовний світ людини, її сутність. Усі вони своїй єдності та взаємозв‘язку створюють психіку людини, її пізнання. Це дає змогу людині сприймати і розуміти зовнішній світ, особисті блага і поведінку інших людей, діяльність колективу, суспільства і держави, ставити мету, формувати свою волю і діяти відповідним чином не лише при вчиненні, як правило, правомірних дій, але і при вчиненні суспільно небезпечних діянь. У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психіки людини, а в основному, інтелектуальна і вольова, які використовуються при визначенні форм вини – умислу і необережності. Водночас кримінальний закон в окремих випадках вказує на особливий емоційний стан людини як ознаку суб‘єктивної сторони складу злочину. Напр., умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст.95); умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст.103). Із цього приводу Пленум ВС України у п.24 постанови від 01.04.94 №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров‘я людини” вказав, що “судам необхідно мати на увазі, що суб‘єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачена ст.95 або 103 КК, характеризуються не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Для кваліфікації таких дій винного за вказаними статтями необхідною умовою є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.