Соціально-психологічні фактори суїцидільної поведінки підлітків

УДК159.92 Коржова Е.В.

Соціально – психологічні фактори суїцидальної поведінки підлітків

Категорія життєвого цензу – одна з найбільш загальних інтегральних характеристик життєрозуміння й життєсприймання особистості на індивідуально-психологічному рівні. У звичайних нормальних умовах проблема життєвого цензу не підіймається, перекриваючись зазвичай інтересами буття і його запитами. При цьому, як правило, є негативне відношення до смерті, неприйняття її, віднесення її до розряду трагічних звершень. Ценз життя являє велике змістовне різноманіття, що індивідуалізоване у свідомості конкретної людини, з широким діапазоном оцінок життєвого цензу відповідно особистісної оптимістичної чи песимістичної установки. Найбільш вразливими у цьому плані життєвими періодами, коли особистість звертається до цензу життя й передивляється її цінність, є юнацький та літній віки. Звичайно події й ситуації, що змушують людину передивитись своє відношення до минулого та майбутнього, співпадають з поняттям психологічної кризи, що характеризується блокадою життєвих цілей. Суїцид – це навмисне позбавлення себе життя. Спостерігається як у здорових, так й при психічних захворюваннях, головним чином, протікає з депресією.

Суїцидальна спроба й суїцид проходять у своєму розвитку через дві фази: зворотну (коли суб’єкт сам чи при втручанні оточуючих може припинити спробу) й незворотну, що закінчується смертю. Внутрішні й зовнішні форми суїцідальної поведінки підпорядковані закономірностям будови людської предметної діяльності.

Суїцидальні акти можна поділити наступним чином.

1. Істині самогубства, спроби й тенденції. Їх мета – позбавлення себе життя. Їх кінцевий результат – смерть.

2. Демонстративно-шантажна суїцидальна поведінка. Його мета не позбавлення себе життя, а демонстрація цього наміру.

3. Самоушкодження. Мета – пошкодження того чи іншого органу.

4. Нещасні випадки – небезпечні для життя дії, що спрямовані іншими цілями.

У суїцидонебезпечної групи підлітків відмічаються збільшення переживаній самотності й безпорадності, поглиблення егоцентричних проявів, нарощування схильності до уособлення та індивідуалізму. Такий психологічний “грунт” перешкоджає формуванню у особистісній структурі молодих людей таких якостей, як громадянськість, соціальна відповідальність, почуття обов’язку, здатність до співчуття. Знижений й інтерес до професійного навчання та професійних занять. Методика та методологія у напрямку постійних занять формалізується, у результаті чого меркнуть творчі елементи та діяльність у значній мірі перетворюється у маніпулювання. Така позиція по відношенню до основної діяльності, що структурує спосіб життя й самосвідомість, по-перше знижує загальну професійну компетентність (оскільки опиняється позбавлений творчого елементу, а, відповідно, й розвитку та інтересу). Вона припиняє приносити задоволення. А якщо мова й може іноді йти про задоволення, то це - задоволення, пов’язане не безпосередньо зі змістом даної діяльності (професійної або навчальної), а лише з матеріальною винагородою, або з набуттям автономії, кар’єрного статусу, що потім ні на що суттєво важливе для самооцінки та самосвідомості використані бути не можуть, що пов’язані із постановкою інших, поверхневих й не надаючи творчого поштовху цілей. А найменші цілі руйнують нормальну структуру діяльності й замінити собою основні життєві цілі не в змозі, що нерідко й призводить до характерного для більшої частини суїцидантів почуття втрати цілі життя, цензу життя, “точки спирання”. У іншої категорії суїцидантів молодого віку таке зменшення цілей спричинює крах самооцінки. Таким чином складається миросприйняття, при якому деформується структура цінностей. Руйнується ієрархічна будова цієї системи, сам набір цінностей звужується; сходинка духовних цінностей (найвища в ієрархії) зрізається, оскільки опиняється емоційно незабезпеченою; а зрізана, деформована аксиологічна система має тенденцію у кінці кінців приводити у глухий кут, оскільки закриває зону особистісного росту. Зупинка ж особистісного росту погіршує орієнтацію в ситуаціях і адаптацію до них.

У молодих нерідко спостерігаються маніпулятивні суїцидальні спроби, що засновані не на бажанні померти, так як істинний намір жити у суїцидантів цього віку частіше за все амбівалентний й містить “крик про допомогу”. Одна з причин суїцидального напряму у осіб молодого віку є недостатність емоційної сфери психіки, що виражається у загублені чіткості й глибини розуміння основних поять та сплощення багатьох уявлень. В першу чергу – це послаблення (іноді в плоть до втрати) значимості уявлень, що виражають основні морально-етичні принципи, які полягають в основі гуманістичного миросприйняття. Це послаблення потреби служити соціуму як такому, тобто відноситись відповідально й доброзичливо, з великою долею обов’язковості до людей, у тому числі – до оточуючого середовища спілкування. Що неминуче веде до зростання егоцентричних тенденцій. Таким чином, багатство егоцентричних спрямувань й потреб (притаманних у нормі дитячому періоду розвитку особистості) породжує інфантилізм й заважає соціалізації.

Для вивчення суїцидальної поведінки у підлітковому та юнацькому віці використовувався розроблений групою фахівців, на чолі з М.В. Горською пакет діагностичних методик для виявлення індивідуальних особливостей, що підштовхують до суїцидальної поведінки. У основу цього пакету лягла методика Айзенка “Самооцінка психічних станів особистості”. Дослідження проводилось у 9 – 10 класах школи №50 міста Херсону.

Більшість підлітків часто або постійно замислюються над змістом життя і вважають, що проблема суїциду їх не стосується. 18,5% опитуваних вважають суїцид небажаним, але допустимим явищем у суспільстві і 80% - небажаним. Серед мотивів, що можуть призвести до самогубства більш названі нерозділене кохання, конфлікти з батьками, невиліковна хвороба та незадоволеність своїм життям. Всі ці мотиви можна пояснити через проблеми, що найбільш турбують підлітків. Найбільший вплив при попередженні суїциду на думку досліджуваних мають родина (33,7%), друзі та допомога психолога (по 27,5%). Найменші оцінки отримали школа та держава (відповідно 1 і 1,5%), що пояснюється певною недовірою до цих установ з боку підлітків. 70% опитуваних вважають, що вчителі рідко або зовсім не торкаються проблеми суїциду. Частина досліджуваних підлітків виявляють підвищений рівень агресивності й ригідності, що не відповідає віковим нормам.

Висновки

1. 29% досліджуваних потребують колекційної роботи з приводу підвищених показників тривожності, фрустрації, агресії та ригідності.

2. 80% вважають суїцид небажаним у суспільстві явищем.

3. 18,5% вважають, що суїцид – небажане, але припустиме явище.