Міжгалузеві та галузеві принципи трудового права

Міжгалузеві та галузеві приинципи трудового права.

Правові принципи поділяються між собою не тільки за змістом, але й за глибиною, ступенем охоплення праоввої матерії.

Залежно від того, що в одній, декількох чи у всіх галузях права діють відповідні принципи, їх можна поділити на основні (загальні), міжгалузеві і галузеві.

До основних (загальних) принципів належать ті, що діють у рамках всієї системи права, наприклад, принцип законності.

Міжгалузеві принципи - це ті, що розповсюджуються на декілька галузей права. До міжгалузевих принципів відносяться, наприклад, принцип свободи праці, що втілюється в тих галузях права, які певним чином повязані за працею (цивільне, адмінісративне).

Трудове право регулює відносини, що виникають не з примусової праці, а характеризуються свободою праці.[1] За кого нормами працівник може вільно укладати і в будь-який час розривати трудовий договір; він не обмежений у виборі підприємства, під час дій даного договору працедавець не може вимагати виконання роботи не передбаченої останнім.

Першим серед радянських вчених вийти за рамки свободи праці проявляеться не тільки у свободі трудового договору, а й охоплює важливі трудові права робітників та службовців, які закріплено законом. Сьогодні переважна більшість вчених в галузі трудового права відносять свободу праці до принципу всього трудового права.

Принцип свободи праці знаходить свій прояв в таких положеннях:

- людина володіє невідємним та виключним правом вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, яка забезпечується державою;

- людина не може залучатися до примусової або обовязкової праці за винятком підстав, передбаченихз законами України, що відповідають міжнародним положенням з цього питання;

- людина може вільно обрати види та форму діяльності (робота за трудовим договором, підприємницька діяльність, робота у власному господарстві);

- законодавством забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу;

- у період виконання роботи за трудовим договором власник не має права вимагати роботи, не передбаченої трудовим договором.

- розірвання трудового договору як з боку працівника, так за згодою сторін не може обмежуватись;

- для захисту порушеного права на свободу праці чи свободу трудового договору і працівник і власник підприємства наділяється правом звертатися до компетентних органів влади (судової та адміністративної).

Міжгалузеві принципи пов'язані з працею називаються принципами правового регулювання праці.

Галузеві принципи трудового права являють собою конкретизацію цих міжгалузевих принципів трудових відносин і норм, що їх регулюють.

Варто звернути увагу й на те, що в Конституції України можуть закріплюватись тільки міжгалузеві принципи, а можуть і міжгалузеві, і галузеві одночасно.

Конституція України закріплює наступні принципи правового регулювання праці:

1. Свобода праці і можливість вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці і заборона примусової праці.

2. Право на охорону здоров'я.

3. Право на освіту.

4. Право на об'єднання.

5. Право на захист прав і свобод всіма способами не забороненими законом.

6. Право на винагороду за працю без будь-якої дискрімінації.

7. Право на відпочинок.

Усі вказані принципи об'єднує те, що вони розповсюджуються на всіх громадян і проявляються у всіх галузях права, які певною мірою регулюють відносини, пов'язані з працею.

Згідно з Конституцією 1978 року всі громадяни були зобовязані дотримуватись дисципліни праці. Конституція 1996 року такого принципу не містить. Однак спільна праця з необхідністю передбачає узгодженість, вимагає і дисципліни[2] у діючій Конституції України перелік обов'язків сформульований крізь призму можливості реалізації наданих громадянам прав тп свобод. При цьому зазначається, що здійснення прав і свобод інших осіб.

Аналіз правових положень КЗпП та інших законодавчих актів України дозволяє визначити такі принципи трудового права: принцип свободи праці, принцип рівноправності в галузі праці; принцип договірного характеру праці; принцип визначеності трудових функцій; принцип стабільності трудових відносин; принцип матеріальної зацікавленості в результатах праці; принцип безпеки праці; принцип участі трудових колективів і профспілок у вирішенні питань встановлення умов праці і здійснення контролю за додержанням законодавства про працю; принцип свободи об'єднання для здійснення і захисту своїх прав і свобод: принцип матеріального забезпечення у разі непрацездатності, настання старості, при хворобі і у зв'язку з материнством.

Названі принципи лежать в основі правового регулювання усіх видів трудових відносин. Вони пронизують усе трудове право, є керівними положеннями чинного трудового законодавства.

Висновок: Єдність принципів трудового права не виключає диференціацію у правовому регулюванні як окремих видів трудових відносин. Така диференціація обумовлюється особливостями застосування праці в різних галузях народного господарства в організації праці або в характері виробництва. Саме диференціація при єдності принципів є однією з істотних рис правового регулювання праці в Україні.

Розділ ІІІ.

Зміст і конкретизація галузевих принципів трудового права.

Принцип свободи праці. Свобода завжди полягає у можливості вибору поведінки. Свобода праці проявляється в добровільному свідомому обранні конкретних форм застосування праці. При цьому повинні враховуватися особисті якості людини: покликання, здатність, професійна підготовленість, освіта, а також суспільна потреба.

Право на працю реалізується шляхом укладення трудового договору. Сутність цього договору полягає в тому, що це угода, яка укладається працівником про трудову діяльність, виконання ним роботи за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою.[3]

Для працівника свобода укладення трудового договору означає повну можливість обирати собі місце і вид роботи з урахуванням власних інтересів, знань і намірів.

Принцип рівноправності в галузі праці. В системі принципів, закріплених Конституцією України, важливе місце належить рівності громадян. Рівноправність, що грунтується на суспільній рівності всіх людей означає, що кожному члену суспільства надаються рівні з іншими його членами юридичні можливості.

Важливим чинником рівності є надання жінкам однакової з чоловіками можливості брати участь в економічному і соціальному житті, усунення дискрімінації в усіх аспектах трудової діяльності.

Принцип договірного характеру праці. Законодавство про працю визначає, що трудові відносини виникають за взаємною згодою стрін. Трудовийдоговір, за допомогою якого оформлюються трудові відносини, одночасно є і регулятором цих відносин, оскільки договором визначаються умови застосовування праці, взаємні права і обов'язки.

Відповідно до ст. 21 КЗпП трудовим договором визнається угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, а друга сторона - виплачувати йому заробітну плату і забезпечувати необхідні умови праці.

Абсолютної свободи при виборі конкретного робочого місця немає. Лише в окремих випадках, визначених законом, власники підприємств зобов'язані укласти трудовий договір з працівником, а відмова в цьому може бути оскаржена в суді.

....дошкільної, повної загальної, середньої, позашкільної, професійно-технічної вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання, надання державних стипендій та пільг учням та студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурентній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою, чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах, або через національні культурні товариства.

Відповідно до статті 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права Конституція визнає право на освіту за кожною людиною, незалежно від її статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігіх, стану здоров'я та інших обставин.

Згідно з ст.44 Конституції України, ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюєтьсязаконом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Закріплення Конституцією України права працівників на страйк є відтворенням в ній положень статті 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

Право на страйк належить лише тим, хто працює, і може бути використане ними для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, що порушуються роботодавцем, у тому числі і державою. Страйк є кращим засобом вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк не допускається, якщо він створює загрозу життю і здоров'ю людей, а також на підприємствах і в організаціях залізничного і міського громадського транспорту (включаючи метро).

Конституція не передбачає можливості страйку працюючих з політичними вимогами. Тому такий страйк буде незаконним і не може бути допущений. Конституція встановлює основи порядку здійснення права на законний страйк, вимагаючи урахування страйкуючим необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод громадян.

Брати чи не брати участь у страйку вирішує кожен працівник добровільно. За примушування до участі або неучасті в страйку винні особи несуть відповідальність у передбаченому законом порядку.

Рішення про визнання страйку незаконним приймається судом. Таке рішення зобов'язує трудові колективи припинити страйк і приступити до роботи не пізніше наступного дня після вручення копії органові, який очолює страйк.

В Конституції України передбачено: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи, до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Міжнародний пакт про громадські і політичні права зобов'язує державу забезпечити всякій особі ефективний засіб правового захисту у випадку порушення її прав і свобод. Право на захист для будь-якої особи, яка його потребує, забезпечується державою, її компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими владами.

Серед цих засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини і громадянина особливо відповідальна і ефективна роль належить суду. Конституцією передбачено, що права і свободи людини і громадянина, захищаються судом. В залежності від характеру порушень захист може здійснюватись у порядку конституційного, цивільного, кримінального або адміністративного судочинства. Демократичні принципи судочинства стають захистом від некомпетентності або можливої упередженості відповідних осіб.

Вперше в законодавстві України в Конституції передбачено і гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і службових осіб. Тим самим створено реальний механізм відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, здійснення нею обов'язку утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Для нашого законодавства цілком новим є інститут Уповноваженого Верховної Ради україни з прав людини. Практика існування цього інституту в інших країнах підтвердила його значення для захисту і забезпечення прав людини.

Кожен громадянин України або інша особа, що на законних підставах перебуває на території України, має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради україни з прав людини, який здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина.

З часу вступу України до Ради Європи нашим співвітчизникам стало можливим після повного використання національних засобів захисту своїх суб'єктивних прав і свобод, використовувати порядок, який певний час застосовується в країнах - членах Ради Європи. Це можливістьзвернень до Європейської комісії з прав людини і до Європейської комісії з прав людини і до Європейського суду з прав людини..

Крім судового захисту на національному і міжнародному рівнях особа має можливість захищати свої права і свободи від порушень і і протиправних посяганьтакож іншими не забороненими законом засобами, зокрема звернення до громадськості, використовуючи засоби масової інформації.

Згідно зі ст.15 Кримінального кодексу України кожна особа має право на необхідну оборону від посягання незалежно від можливості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав людини, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.

Принцип виробничої демократії передбачає право громадян України на свободу об'єднання у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я, населення або прав і свобод інших людей.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно Конституцією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Дана стаття розвиває та конкретизує положення статті 20 Загальної декларації прав людини та статті 22 Міжнародного пакту про громадські та політичні права щодо свободи асоціацій і передбачає, що право на свободу об'єднання є невід'ємним правом громадян України, яке гарантується Конституцією України. Громадяни об'єднуються в політичні партії і громадські організації на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод та виконання обов'язків.

Характерною особливістю діяльності громадських організацій є те, що вони безпосередньо не можуть займатися комерційною діяльністю.

Громадяни мають право на участь в професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Обмеження, які стосуються членства у професійних спілках встановлюються виключно Конституцією і законами України.

Конституція передбачає, що ніхто не може бути примушений до вступу в будб-яке об'єднання громадян, чи обмежений у правах і свободах за приналежність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Належність чи неналежність до будь-якої громадської громадської організації не може бути підставою для надання державою пільг і переваг.

Усі об'єднання рівні перед законом. Держава створює рівні можливості для діяльності об'єднань громадян. Права і свободи громадян гарантуються, охороняються і захищаються державою.'''''

[1] Словарь по трудовому праву (Отв. ред. Ю. П. Орловский).-М., 1998.-с.423

[2] Гетьманцева Н.Д. Трудове право України, /Укл.Гетьманцева Н.Д. - Чернівці: ЧДУ, 1998. -49.с.

[3] Прокопенко В.І. Трудове право: Курс лекцій: Для студентів юридичних вузів і факультетів. - К.: Вентурі, 1996. - 224с.