Державно-правова концепція Аврелія Августина

Августин Блаженний (Аврелій Августин) (354-430), християнський теолог і церковний діяч, головний представник західної патристики. Єпископ м. Гіппон (Північна Африка); родоначальник християнської філософії історії (твору «Про град Божий»); «земному граду» - державі протиставляв розум містичного «божого града» - церква. Розвив вчення про благодать і приречення, відстоював його проти Пелагія. Глибиною психологічного аналізу відрізняється автобіографічна «Сповідь», що зображує становлення особистості. Християнський неоплатонізм Августина панував у західноєвропейській філософії й католицькій теології аж до 13 ст.

Августин Блаженний найбільший представник латинської патристики, одна із ключових фігур в історії європейської філософії й теології.

Августин походив з небагатої провінційної родини й у молодості зазнав впливу від матері-християнки, але довгий час зберігав релігійну індиферентність. Одержавши освіту в Мадаврі й Карфагені, обрав кар'єру професійного ритора (з 374). Захоплення великого міста не обійшли його стороною: з гіркотою він згадує про гульби, яким віддавався зі своїми однолітками. Безладні зв'язки незабаром змінилися конкубінатом з улюбленою жінкою, хоча союз їх і не був освячений законом і церквою. У кін. 370-х рр. пережив захоплення маніхейством, а на поч. 380-х - скептицизмом. В 383 переїхав у Рим, а незабаром одержав місце ритора в Мілані, де познайомився з єпископом Амбросем (Амбрось Медіоланський) і почав вивчати твори неоплатоніков і послання апостола Павла. Навесні 387 прийняв хрещення. В 388 повернувся в Північну Африку; з 391 - пресвітер, а з 395 аж до смерті - єпископ м. Гіппон Регій.

Однією з перших системних християнських державно-правових концепцій було вчення Аврелія Августина (354-430 pp.).

Він проголошував, що всі соціальні й державні інститути, а також правові норми є наслідком гріховності людей. Бог наділив людину незалежного волею, і якщо вона користується нею не за приписами Святого Письма, а відповідно до своїх інтересів, то стає схожою на диявола. Свобода ніби спонукає людину до скоєння гріха. З цього Августин зробив висновок, що можливістю жити за законами Бога можуть скористатися лише окремі, обрані люди. Всі інші повинні страждати.

Сталий порядок Августин називав "природним", оскільки він є наслідком гріха і покарання Божого. Далі він зазначив, що цей порядок є тимчасовим і має існувати до другого пришестя Ісуса Христа, завдяки чому буде установлено «царство небесне». Але доки це відбудеться, люди повинні підкорятися природному порядку, усвідомити необхідність сумлінного виконання своїх обов'язків.

Навіть раби можуть зробити своє служіння вільним, виконуючи покладеш на них обов'язки не під страхом покарання, а щиро, усвідомлено, очікуючи настання на землі Божого порядку.

Загалом Августин у своєму вченні робив спробу: по-перше, обстояти Ідею про те, що пізнати сутність держави й права, свободи І справедливості, закон}' й порядку можна тільки з допомогою Святого Письма; по-друге, наголосити, що держава з її законами не відповідає та не сприяє Істинній справедливості, їй відповідають тільки приписи Закону Божого.

З часом зміст учень про державу і право зазнав деяких змін. Цьому сприяло те. що в суспільному житті на противагу державі з'явився ще один соціальний інститут - церква з її жорсткою централізацією. Між ними почалася боротьба за вплив на суспільство, з'ясування питання: яка влада є головною - світська чи духовна?

Августин Блаженний - яскравий представник релігійного погляду на суспільство. Він систематизував християнський світогляд, намагаючись представити його як цілісне вчення. Головна засада філософії Августина - твердження про те, що прагнення до щастя є основною засадою людського життя. Це прагнення, підкреслював філософ, реалізується в пізнанні Бога, у розумінні людиною повної залежності від нього. Світ створено Богом.

Людська душа - це розумна душа, яка має початок і не має краю. Віра передує розуму і пізнанню в душі людини. Для того, щоб пізнати світ, треба вірити. Віру ж, в свою чергу, треба підкріплювати розумом. Підкреслюючи пріоритет віри над розумом, Августин писав, що наука допомагає людині користуватись речами, віра - пізнавати вічні божественні справи й духовні об'єкти. Новою рисою світогляду Августина була увага до двох головних проблем: а) динаміки людської особистості; б) динаміки загальнолюдської історії. Першій проблемі філософ присвячує працю «Сповідь», другій - трактат «Про град Божий».

На думку Августина, нерівність поміж людей - необхідне явище суспільного життя. І хоч злиденність є більш сприятливою умовою для спасіння, багатство все ж не є суттєвою перешкодою на шляху до цього.

Людська історія, за Августином, визначається боротьбою двох божественно-людських інститутів - Божого і земного царства. Боже царство складають праведники, земне - себелюбці-грішники. Після приходу Христа Боже царство розширилось і зміцніло. Людей, що належать до нього, відзначає смиренність як перед Богом, так і перед церквою.

У земній історії ці два царства переплетені між собою. Це унеможливлює досягнення рівності. Саме тому прагнення до рівності Августин розцінює як протиприродне і приречене.

Цікавою є теза Августина про основні стадії розвитку людської історії. Провівши аналогію з шістьма днями творення світу, Августин називає відповідну кількість стадій розвитку людства: вік немовляти, дитинство, отроцтво, юність, зрілість, старість. Остання розпочинається з моменту приходу Христа і буде продовжуватись до кінця існування людства. Як би ми не характеризували ці думки філософа, зазначає В.Соколов, «можна стверджувати, що автор трактату «Про град Божий» став першим мислителем (принаймні в Європі), що зробив предметом філософських роздумів долю всього людства...».

Августин обгрунтував необхідність держави, яка, хоч і базується на насильстві (бо, на думку Августина, природа людини - гріховна), проте є «Божим витвором», щоправда, нижчим за церкву.

Список використаної літератури

1. Августин. Исповедь. М., 1992

2. Амман А. Путь отцов. Краткое введение в патристику. М., 1994

3. Філософія / ред. Горлач М., Кремень В. – Харків, 2001. – 672 с.

4. Деятельность: теория, методология, проблемы. – М., 1990. – 365 с.

5. Келле В., Ковальзон М. Теория и история. – М., 1981. – 254 с.

6. Причепій Є. Філософія. – К., 2001. – 576 с.

7. Соколов В. Средневековая философия. - М., 1979.-С.78.

8. Христианство. Энциклопедический словарь, тт. 1–3. М., 1993–1995