Іудаїзм як національна релігія євреїв

Міністерство освіти і науки України

Національний університет Києво-Могилянська академія

Факультет гуманітарних наук

Кафедра релігієзнавства

Письмова робота

на тему:Іудаїзм як національна релігія євреїв

Київ 2009

Вступ

Історія має надзвичайну важливість в іудаїзмі. Не дивлячись на те, що священні тексти більшості стародавніх релігій спираються на міфи, Єврейська Біблія створена на основі історичного опису. Офіційно іудаїзм починається зі створення світу, але фактично походження самих євреїв і їх релігії починається з патріарха Авраама. За вказівкою Бога Авраам покинув свою домівку і перейшов у район Ханаан, який грубо можна назвати сьогоднішнім Ізраїлем. Авраам, який вважається засновником єврейської релігії, не шукав Бога, а швидше Бог його покликав і пообіцяв йому так багато нащадків, скільки зір є на небі. Важливою подією було поневолення єврейського народу у Єгипті. Після того як брати Йосипа продали його в Єгипет, через неврожай, голод і авторитет Йосипа перед фараоном, у Єгипет перебралися решта його братів – 12 колін Ізраїлевих. Зі смертю Йосипа єврейський народ поступово почав втрачати права, і був перетворений на рабів. Через декілька століть поневіряння у Єгипті Бог посилає пророка Мойсея, який виводить євреїв з Єгипту. Другою основною подією було надання Мойсеєві Закону (Письмової Тори) на горі Синай близько 1200 р. до н.е. На цій горі Бог утвердив народ Ізраїлю, що був названий на честь внука Авраама Якова (одного разу Якові приснився сон, де він боровся з ангелом цілу ніч. Після чого його Бог назвав Богоборцем, що по єврейському Ізраїль).

Основні тексти іудаїзму

Тора – це стандартно п’ятикнижжя Мойсея (Танах ), а у більш широкому значенні це вся сукупність єврейського традиційного закону.

Талмуд (іврит «вчити») – багатотомний збірник правових релігійних і моральних положень іудаїзму, який базується на коментарях до Танаху – тобто Мішні, а також охоплює Гемару, що являє собою результат плідних дискусій й інтелектуальної праці провідних єврейських рабинів і тлумачів Мішни. Гемара включає в себе безліч вдосконалених, розширених і по-новому розтлумачених засадничих норм і правил Галахи і Аггади. Через історичні обставини Талмуд зберігся у двох варіантах – єрусалимському і вавилонському.

Галаха – це сукупність законів, які визначають релігійне, громадське, правове і сімейне життя євреїв. Галаха вважається основою усної Тори, яка була дана Мойсею Богом на горі Синай. Так як у Торі багато правил і вказівок були незрозумілими чи занадто метафоричними, виникла необхідність в усному тлумаченні Тори (точніше Танаху) єврейськими мудрецями для того, щоб їхні одновірці не грішили, що призвело до розвитку і розширення Галахи впродовж багатьох століть. Першим хто почав тлумачити письмову Тору був Езра, який у 459 р. до н.е. привів 5000 тисяч єврейських вигнанців з Вавилону до рідного міста Єрусалим. Про Езру ми дізнаємося з Біблії, зі Старого Заповіту де є Книга Езри. Езра об’єднав розпорошений і безликий єврейський народ навколо свого незаперечного авторитету і точного тлумачення й виконання законів Тори. Бачачи, що змішані шлюби загрожують національній ідентифікації євреїв і їх майбутньому, реформатор бореться проти таких шлюбів і навіть дозволяє розлучення, аби такі сім’ї не існували. Езра вважається пророком рівним самому Мойсею, Єноху і Давиду. Аггада -- це знову ж таки збірка афоризмів, байок гіперболізованих історій, поетичних гімнів і притч, які пояснюють закони і принципи Тори по-іншому ніж Галаха. Остання зводила всі пояснення до чітких і строгих норм, а Аггада пояснює їх у поетично-м’якішому стилі. Аггада і Галаха хоча і мають певні протиставлення, все ж гармонійно доповнюють одна одну, і допомагають зрозуміти Тору за допомогою різних підходів. Аггада переважно спирається на Біблію і використовує у своїх розповідях фрагменти з Біблійних текстів. Часто персонажі, які були лише побіжно згадані у Біблії набувають більшої уваги і опису у Аггаді. Тобто Аггада це частково гумористична, художня, приземлена і побутова творчість єврейського народу, яка почала складатися ще до нашого ери і чудово відображає історію єврейського народу, його містицизм і контакти з іншими народами. З часом цей фольклор (Аггада) був зафіксований у текстах і включений у Тору. Цікавим є те, що єврейський народ настільки шанобливо ставиться до своєї історії, творчості й інтелектуальної спадщини, що включає усну народну творчість до своєї релігії і шанує її так само як слова пророків. Тобто релігія у Ізраїльського народу настільки тісно пов’язана з повсякденним життям, що їхні так би мовити казки, байки і оповідання побудовані на вірі в Бога, на пошані до Бога і тлумаченні Його слів і вважаються канонічними. З іншого боку іудаїзм розуміє, що він не обмежується лише Танахом, тому всіляко заохочує народ до роздумування, інтерпретацій нових підходів до вивчення Слова Божого, як ми бачимо на прикладі пошанування Аггади. З цього випливає висновок, що народ і релігія і мудреці працюють у плідному трикутнику, разом вдосконалюють Талмуд і прагнуть до його кращого виконання, тобто до досконалості. Сам іудаїзм не вивищується над народом, не називає його темним і не вимагає сліпого підпорядкування, він навпаки органічно вписується в життя євреїв, старається полегшити їм життя, пояснюючи закони Тори, і всіляко заохочує до цього всіх здатних творити і мислити. Аггада на рівні з Галахою входить до Гемари і формує Тору.

Тора, як ядро іудаїзму у її релігійному тлумаченні

Одного разу хтось вдало сказав, що книги, які вважаються священними у інших народів, сприймаються як щось, дане Небом, але лише іудаїзм заснований на тому, що Тора – це саме Небо. Перефразувавши, можна сказати, що Тора – це сама суть Божественного одкровення, яка не лише служить основою для релігійного, громадського і політичного життя, але і володіє вищою цінністю сама по собі. Так як Тора вважається виразом Божественної волі, її євреї вважають першопочатковим планом світобудови. Єврейські мудреці твердять, що Тора і світ невід’ємні одне від одного. Той хто занурюється читанням у Тору емоційно і розумово, підпорядковує своє я Божественній волі. Для єврея Тора – це шлях життя, вона вказує на ціль, до якої людинв повинна прямувати у своєму духовному і фізичному існуванні.

В іудаїзмі Бог розкрив Себе у Торі, став відкритим для людей, і перебуває з людьми у всіх сферах їх життя. Сама по собі Тора складна для розуміння, тому паралельно з нею йде Усна Тора, яку вважають такою самою важливою.

Тора це сам Бог, це вияв Бога у вигляді букв, це Його матеріальне відображення. Тому пізнання Тори, якнайглибше проникнення в неї всіляко заохочується і вихваляється, адже єврей тоді стає вільним практично у будь-якій сфері його діяльності, його наміри мають певну святість і він неначе єднається з Творцем. Читаючи Тору, єврей виходить на контакт з Богом, пізнає суть свого існування і стає неначе Його партнером, адже Бог, читаючи Тору створював світ.

Євреї визнають себе Богообраним, священним народом, однак не принижують інші народи і вважають, що святість, яку вони мають однаковою мірою доступна всім народам світу. Але маючи такий статус від Бога, євреї усвідомлюють свою підвищену відповідальність перед Всесвітом і Богом. З прийняттям Тори як плану свого життя, вони звалили на свої плечі обов’язок священнослужіння, обов’язок бути духовним храмом всього людства, який не обмежується часом і простором, а виконується завжди і всюди. Іудаїзм намагається зрозуміти свій народ, що будучи єдиними і виконуючи Тору, вони вдосконалюють світ і втілюють сценарій Творця, і реалізують замисел Тори у світобудові.

Добро, згідно з тлумаченням Тори Адіном Штейнзальцем, це все те, що знаходиться у рамках закону, а зло – те, що його покидає незалежно чи воно йде на позитив чи негатив. Адже все має певні форми і функції, тому їх не можна змінювати. Тобто те що сказано в Торі -- це межі існування добра.

Якщо порівнювати з християнством, то іудаїзм виступає як більш прагматична світська релігія, яка вимагає послуху Богу разом з читанням Тори, її поясненням самому собі навіть з певним скептицизмом. Іудаїзм дозволяє ставити під сумнів певні закони, для того щоб інтелектуально-емоційною працею людина краще осягнула, зрозуміла певне Боже правило, і виконувала його всім серцем, розумом і вірою. Іудаїзм заохочує вивчення Талмуду і інших священних творів, що вимагає розумову працю, безпристрасний логічний аналіз, абстрактне мислення і сумнів для зміцнення власної віри. Один з ключових принципів іудаїзму це баланс. Священні книги це поєднання Божих законів (Тора, Танах) і коментарі тлумачів: рабини, мудреці, фарисеї, сам народ. Ще один приклад балансу, це розуміння матеріального світу не як неповноцінного творіння Божого, а, навпаки, як вершину його творіння, яка однаково рівна духовному світові, адже у матерії теж проявляється замисел Божий, який нічим не менший ніж у інших творіннях. Якби Тора була присвячена лише духовному аспекту, то вона б втратила будь-який зв'язок з реальністю, стала б відірвана від життя людини, яке тісно пов’язане з фізичним світом. Саме така рівновага і матеріального і духовного я вважаю дозволила іудаїзму стати сценарієм життя євреїв, дозволила тісно регламентувати всі сфери життя ( громадське життя, торгівля, сільське господарство, промисловість, стосунки між чоловіком і дружиною, будь-які дрібниці побуту – впритул до найменших, такі як зав’язування шнурків на туфлях і лягання спати) і стати такою необхідною релігією. Іудаїзм не намагається придушити пориви людини, а дати їй змогу набути досвід, спробувати різні крайнощі і вибрати щось серединне і правильне. Ще одним прикладом рівноваги це поєднання читання Тори і молитви. Здавалося би, що читаючи Тору, ти неначе слухаєш самого Бога – і це найвища цінність, але молитві призначена не менша роль у житті віруючого єврея. Молитва, для якої відведений особливий час, - повністю інший вид духовної праці: це служіння Богу з любов’ю і відданістю, відмова від будь-яких сумнівів і нарікань; це щось, що потребує дитячої щирості і чистоти серця. Єврей повинен діяти в обох цих напрямках, постійно переходячи від осягнення прозорої ясності однієї зі сторін Тори, здатної засліпити людину своїм світлом, до страждальницьких роздумів і критичному аналізу, до впертого відновлення одних і тих самих питань, які не мають однозначної відповіді, а звідти – знов до області відчуттів і граничної душевної відданості Всевишньому. Цей постійний ритм духовного життя необхідний для повноцінного існування єврея; зосередитись лише на одному – тільки на вивченні або тільки на молитві – означає здійснити жорстоку помилку. [1]

Тора не хоче у чомусь обмежити людину, вона бажає примусити її максимально плідно працювати розумом, серцем, силою волі, емоціями, почуттями, вірою, надією і покірністю Божому провидінню. Як і кожна релігія, іудаїзм намагається надати якнайзручніші і якнайдієвіші способи досягнення святості. Тора пропонує такий підхід: Можливостей вступити в контакт зі Всевишнім багато. У інтелекту нема переваги над емоційною сферою людської душі і навпаки. Тільки постійно переходячи із однієї області досвіду до іншої, діаметрально протилежної, людина може досягти того ритму буття, який допомагає вийти на шлях святості. [2]

Один із постулатів, під впливом яких сформувався єврейський ритуал служіння Всевишньому, була повне заборона на виготовлення статуй і масок, який стосується другої з десяти Заповідей. Іудаїзм забороняє створювати зображення, які можуть бути використані в ритуальних цілях. Тобто заборонено зображати будь-яких створінь, ангелів і Самого істинного Бога, і створювати скульптури людської фігури. Ця заборона спричинила відсутність культового живопису -- ікон в іудаїзмі. Це пояснюється також тим, щоб люди не бачили у синагозі зайвих предметів, які могли б спонукати людей до ідолопоклоніння, як це часто бувало у історії євреїв, коли предмети символічного і історичного значення перетворювалися у об’єкти поклоніння.

Підсумок

іудаїзм єврей релігія тора

Після Авраама, Якова, Мойсея, Давида, Єноха і Езри, єврейський народ так і не мав потужного, небесного священного месію. Вся релігія і ї розвиток ґрунтуються на авторитеті рабинів, фарисеїв мудреців і тлумачах Тори, і звісно ж фольклорі – Аггаді. Жити в очікуванні месії декілька тисяч років, пережити страшні приниження, голодомор ( облога Єрусалима римським військами), депортацію, винищення, гоніння, голокост і страшенну ненависть з боку інших етносів і не загинути -- передбачає існування якоїсь, справді божественної месіанської мети існування. Таку витривалість і незнищенність може пояснити їхня релігія, яка одна з перших в історії запровадила поклоніння одному Богові, поклала на свій народ духовну відповідальність за долю людства і завжди намагалася перебувати не у сувоях Тори у синагогах, а у серцях, душах і головах самих євреїв, які перебуваючи роздрібненими по всій планеті, відчували спорідненість і жагу до єднання. Так Іудаїзм має безліч течій, але це радше закономірність і правильність ніж аномалія. Іудаїзм – це напрочуд жива релігія, яка не те що трансформується, а швидше доповнюється і нашаровується з кожним новим поколінням. Стосовно інших релігій, то євреї не ображаються на те, що їхній Танах і історія стали підвалинами для формування й існування християнства й ісламу. Євреї підходять до цієї проблеми по-філософськи: те, що Танах у викривленому для них вигляді входить до релігійного світу майже половини людства, це промисел Божий, який старається хоч якось навернути свої овець на правильну дорогу. Самі ж євреї ніколи не насаджували свою релігію іншим народам, бо це їх особиста привілегія передБогом -- бути іудеями і Богообраним народом.

Література

1. Троянда про тринадцять пелюсток. Глава 5. Тора., Адин Штейнзальц, голова Інституту вивчення іудаїзму (Єрусалим).

2. Академічне релігієзнавство. Підручник. К., 2000. http://www.mnsu.edu/emuseum/cultural/religion/judaism/history.html

3. http://www.religionfacts.com/judaism/history.htm

4. http://en.wikipedia.org/wiki/Judaism#History

5. http://www.judaicaru.org/steinsalz/roza_5.htm

6. http://www.eleven.co.il/article/10065

7. http://ru.wikipedia.org/wiki/Талмуд

8. http://en.wikipedia.org/wiki/Torah

[1]Троянда про тринадцять пелюсток. Глава 5. Тора., Адин Штейнзальц, голова Інституту вивчення іудаїзму (Єрусалим).

[2]Троянда про тринадцять пелюсток. Глава 5. Тора., Адин Штейнзальц, голова Інституту вивчення іудаїзму (Єрусалим).