Загальна рівновага конкурентних ринків

Реферат з мікроекономіки

«Загальна рівновага конкурентних ринків»

Досі ми вивчали різні характеристики окремих ринків продуктів і ресурсів, аналізували умови рівноваги як для ринків, так і для окремих економічних агентів (домогосподарств, підприємств і т. п.). Тобто ми займалися аналізом часткової рівноваги: щодо окремих ринків — це вивчення рівноважних цін та обсягів продукції під впливом тих факторів, які діють лише для даного ринку.

Однак ринки є взаємозалежними і вся їх чисельність переплітається в надзвичайно складну ринкову систему. І ця система теж прагне рівноваги, але значно більш загального характеру. Загальна ринкова рівновага передбачає формування рівноважної ціни та рівноважного обсягу продукції на даному ринку з урахуванням змін рівноважного стану на всіх інших ринках. Можна вважати, що стан загальної ринкової рівноваги є композицією усіх станів часткової рівноваги на взаємопов’язаних ринках факторів і продукції (див. рис. 1).

При аналізі загальної рівноваги рівноважні ціни та обсяги встановлюються з урахуванням ефекту зворотного зв’язку, який відображає зміну часткової рівноваги на даному ринку в результаті змін, що відбулися на суміжних ринках під впливом первісних змін на даному ринку.

Очевидно, що при аналізі загальної рівноваги головна увага має приділятися вивченню взаємозалежності (взаємодоповненості та взаємозамінності) різних товарів. У зв’язку із цим найпростіший аналіз має передбачати як мінімум чотири етапи:

1) первинна зміна на даному ринку;

2) зміни на ринках товарів-субститутів;

3) зміни на ринках товарів-комплементів;

4) ефект зворотного зв’язку.

Рис. 1. Приклад взаємозв’язків ринків

Поняття «загальна ринкова рівновага» тісно пов’язано із ефективністю розміщення ресурсів в економічній системі на стадіях виробництва, обміну та споживання. Ефективним вважається таке розміщення, коли жоден з ресурсів не витрачається марно. Але якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли будь-який економічний агент може покращити своє становище без погіршання становища будь-кого іншого, тоді при попередньому розміщенні ресурсів мало місце певне марнотратство й ефективність розміщення не досягалася. Такий підхід базується на понятті «ефективність», запропонованому італійським економістом Вільфредом Парето наприкінці XIX ст. Розглянемо базові елементи Парето-ефективного розподілу ресурсів щодо основних стадій суспільного виробництва.

Ефективність при обміні обумовлена, насамперед, граничними нормами заміщення, які притаманні учасникам мінових (торгових) операцій. До тих пір, поки ці норми різняться між собою, існує можливість взаємовигідного обміну й підвищення ефективності. Розподіл товарів є ефективним тоді, коли граничні норми заміщення між будь-якими парами товарів однакові для всіх споживачів, тобто подальше продовження мінових операцій призведе до зниження ефективності розподілу.

Умови ефективності обміну у формалізованому вигляді можна представити таким чином. Два споживачі С і П шляхом взаємообміну міняють кількості придбаних товарів А і В доти, поки співвідношення цін на них не дорівнюватиме їхнім граничним нормам заміщення товару А товаром В:

. (1)

Якщо розглядати споживання товару В як еквівалент грошових витрат (З) на придбання всіх інших товарів, крім товару А, то можна сформулювати такі умови ефективності:

. (.2)

При цьому можна визначити суму грошей (З), яку споживачі С і П можуть залучити для додаткової кількості товару А. Значення або характеризує певну суму грошей, призначену для придбання інших товарів, яку потрібно спрямувати для додаткової одиниці товару А.

Аналогічні підходи застосовуються і при аналізі ефективності розподілу ресурсів у виробництві, але тут вивчаються, відповідно, граничні норми технічного заміщення.

Для дослідження ефективності як обміну, так і виробництва може бути застосована діаграма Еджворта, названа так на честь англійського економіста Френсіса Еджворта. При побудові діаграми відбувається накладення двох карт ізоквант (кривих байдужості), початки координат яких розташовані один проти одного, в результаті чого створюється замкнутий простір, що має назву коробки Еджворта. На рис. 2 за допомогою діаграми Еджворта розглядаються варіанти розподілу ресурсів (капітал і праця) для виробництва двох товарів А та В.

Лише ті комбінації факторів виробництва, які відповідають умовам дотику двох ізоквант у коробці Еджворта, означають варіанти ефективного розподілу ресурсів. Це досягається в разі рівності кутів нахилу ізоквант, тому формальною ознакою ефективного розподілу виробничих факторів є рівність граничних норм технічного заміщення:

. (.3)

Таких варіантів може бути безліч. Якщо об’єднати певну кількість точок, кожна з яких відповідає технічно ефективним варіантам використання ресурсів, то отримаємо криву виробничих контрактів. Ефективність виробництва досягається тоді, коли вже неможливо перерозподілити ресурси для того, щоб збільшити випуск одного товару без зменшення виробництва іншого (Парето-оптимальний розподіл ресурсів).

Побудова та аналіз діаграми Еджворта дає змогу визначити параметри кривої виробничих можливостей. Лінія виробничих можливостей показує максимально можливий обсяг виробництва певного товару за даного виробництва інших благ, фіксованого ресурсного забезпечення та рівня технології (рис. 3). Кожна точка дотику ізоквант двох товарів у коробці Еджворта відповідає точці на кривій виробничих можливостей. При русі вздовж цієї кривої змінюються пропорції загального виробництва, і ці зміни дає змогу аналізувати гранична норма трансформації товару А в товар В. Вона показує від якої кількості товару А слід відмовитися для збільшення випуску товару В на одну одиницю:

. (.4)

Виробництво тоді буде ефективним, якщо воно буде максимізувати корисність для споживачів і водночас не виходитиме за межі наявних ресурсів, тобто знаходитиметься на кривій виробничих можливостей. Отже, межа виробничих можливостей та крива байдужості, що відображає максимальний рівень задоволення потреб, будуть мати тільки одну загальну точку — точку дотику (рис. 4).

Рис. 3. Лінія виробничих можливостей Рис. 4. Умови ефективного виробництва

Отже, для ефективного функціонування економіки в цілому розміщення ресурсів між виробництвом різних товарів має бути таким, щоб структура цього виробництва за ефективного використання ресурсів збігалася із структурою споживання. Тобто споживачі мають бути готові заміщати блага саме у такій пропорції, в якій виробництво може трансформувати один товар в інший. Виконання цієї умови можливе тільки тоді, коли всі ринки є досконало конкурентними і на кожному з них встановлюються ефективні ціни:

(.5)

Звідси

. (.6)

Останнє рівняння дає змогу визначити умову ефективного розміщення ресурсів в економіці:

. (.7)

При виконанні цієї умови конкурентна економіка досягає станів, що є оптимальними за Парето. Але існують передумови та ситуації, коли саморегульований ринок неспроможний забезпечити досягнення ефективного функціонування економіки. Такі передумови і ситуації розглядаються як загальна група під назвою «Причини неспроможності ринку». Деякі з них (наявність ринкової влади, непрозорість ринків і неповна чи асиметрична інформація) вивчалися в попередніх розділах. Крім них обмежують ефективність ринкового регулювання ще й наведені нижче причини.

Наявність зовнішніх факторів, які виникають тоді, коли певна діяльність (у виробництві чи у споживанні) має побічний вплив на інші види діяльності, але цей вплив не відображається безпосередньо у ринкових цінах.

Існування громадських благ. У цій ситуації неспроможність ринку проявляється тоді, коли ринки не в змозі (не здатні або не зацікавлені) запропонувати товари, корисні для багатьох споживачів.

Позаринкова діяльність суб’єктів ринку та неринкові механізми регулювання. Відносини між суб’єктами господарювання можуть регулюватися не тільки ринковим механізмом (втручання держави, існуюча політична система, законодавча база тощо).

Наявність низки причин обмеженої спроможності ринкового регулювання обумовлює неможливість досягнення максимуму ефективності в економічній системі. За цих умов загальна рівновага досягається на новому рівні — на рівні квазіоптимуму. Теорія квазіоптимуму стверджує, що у випадку, коли в одній галузі (чи в групі галузей) викривлення не можуть бути усунені, краще відмовитися від досягнення максимуму ефективності в іншій галузі (чи в групі галузей), щоб збалансувати економіку в цілому.

Теорія загальної рівноваги має широке застосування, але найбільшу роль вона відіграє при визначенні наукових основ політики в галузі економіки добробуту. Очевидно, що в загально зрівноваженій економіці відбувається й ефективний розподіл. Однак чи є ефективний розподіл справедливим? І які переваги має один ефективний розподіл відносно іншого? Будь-яке міркування з цього приводу припускало б суб’єктивні порівняння корисностей, і навіть розсудливі люди не змогли б домовитися щодо таких порівнянь. У зв’язку з цим, розробка критеріїв оцінки добробуту є надзвичайно актуальною задачею.

Поряд із універсальним підходом В. Парето існують й інші пропозиції щодо оціночних критеріїв динаміки добробуту. За Н. Калдором та Дж. Хіксом, добробут підвищується, якщо ті, хто виграє, оцінюють свої доходи вище збитків потерпілих. За Д. Роулсом, найбільш справедливий розподіл максимізує корисність для найменш забезпечених членів суспільства. Досить добре відомий принцип зрівнялівки теж може використовуватись як критерій оцінки добробуту.

Основні терміни

Часткова рівновага — рівновага, що встановилася на окремому ринку.

Загальна рівновага — рівновага, що виникла в результаті взаємодії всіх ринків, коли зміни попиту чи пропозиції на одному ринку впливають на рівноважний стан усіх інших ринків.

Ефект зворотного зв’язку — зміни часткової рівноваги на даному ринку внаслідок змін, що відбулися на суміжних ринках під впливом первинних змін на даному ринку.

Парето-ефективний розподіл ресурсів (благ) — такий розподіл ресурсів (благ), за якого неможливо збільшити виробництво (споживання) будь-якого товару (шляхом перерозподілу) без втрат для виробництва іншого товару (для добробуту іншого споживача).

Діаграма Еджворта — модель, що дозволяє унаочнити зміни розміщення обмежених ресурсів між двома товарами (при виробництві) або між двома благами (при споживанні) і досягнення ефективного розподілу цих ресурсів.

Крива контрактів (виробничих контрактів) — чисельність можливих ефективних варіантів розподілу двох економічних благ між двома споживачами (двох виробничих ресурсів між двома товарами), для яких виконуються умови:

(споживання);

(виробництво).

Крива виробничих можливостей — лінія, що показує всі максимально можливі комбінації виробництва двох товарів за фіксованого використання ресурсів та даного рівня розвитку технології.

Сукупна (зведена) ефективність економічної системи — поняття, що враховує ефективність у виробництві (досягається за мінімізації витрат виробництва), ефективність у споживанні (досягається за максимізації задоволення потреб споживачів) і певний баланс між інтересами виробників та споживачів на ринках.

Причини обмеженої спроможності ринкового регулювання — сукупність передумов і ситуацій, коли дія механізму конкурентних ринків не приводить до максимізації суспільної корисності.

Задача Обмежена кількість ресурсів (капіталу — 50 од.; праці — 100 од.) розподіляється між виробництвом товарів А та В. Виробництво товару А описується виробничою функцією Q_А = K^0,5L^0,5, а для виробництва товару В характерна функція Q_В = K^0,2L^0,8. Побудуйте (мінімум за трьома точками) криву виробничих контрактів.

Розв’язання

Нехай K₁ та K₂ — кількість капіталу, що використовується у виробництві, відповідно, товарів А та В, а L₁ та L₂ — кількість праці, що витрачається на виробництво, відповідно, товарів А та В.

Для Парето-оптимального розподілу ресурсів обов’язковою умовою є рівність між граничними нормами технологічного заміщення праці капіталом (відношення граничного продукту праці до граничного продукту капіталу) у виробництві А та у виробництві В. З цієї умови випливає:

0,5L₁/0,5K₁ = 0,8L₂/0,2K₂;

L₁/K₁ = 4(100 – L₁)/(50 – K₁);

K₁ = 50L₁ / (400 – 3L₁).

За останнім рівнянням визначимо координати трьох точок (M, T, N) на кривій виробничих контрактів і на кривій виробничих можливостей:

точка M: K₁ = 1,35; L₁ = 10; K₂ = 48,65; L₂ = 90;

точка T: K₁ = 10; L₁ = 50; K₂ = 40; L₂=50;

точка N: K₁ = 25; L₁ = 80; K₂ = 25; L₂ = 20.

Одержані дані дають змогу побудувати приблизний графік кривої виробничих контрактів (рис. 6):

Рис. 6. Крива виробничих контрактів

Література

1. Горобчук Т.Т. Мікроекономіка. Навчально-методичний посібник. Київ: ЦУЛ, 2002, 236 с.

2. Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика: Учеб. / Под общ. ред. Л.С. Тарасевича. — СПб.: Изд-во СПб УЭФ, 1996. — 352 с.

3. Долан Э.Дж., Линдсей Д. Микроэкономика: Пер. с англ. / Под общ. ред. Б. Лисовика и В. Лукашевича. — СПб.: Экон. шк., 1994. — 448 с.

4. Максимова В.Ф. Микроэкономика: Учеб. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Соминтэк, 1996. — 328 с.

5. Ястремський О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки: Підручник. — К.: Знання, 1998. — 674 с.

6. Чемберлин Э. Теория монополистической конкуренции. Реориентация теории стоимости / Пер. с англ.; Под ред. Ю.Я. Ольсевича. — М.: Экономика, 1996. — 351 с.

7. Ястремський О.І. Основи теорії економічного ризику: Навч. посібник для студ. екон. спец. вищ. навч. закладів. — К.: АРТЕК, 1997. — 248 с.