Поняття про систему національних рахунків та її показники. Грошово-кредитне регулювання економік

Контрольна робота

по макроекономіці

Поняття про систему національних рахунків та її показники. Грошово-кредитне регулювання економіки

ПЛАН

1. Поняття про систему національних рахунків та її показники.

2. Грошово-кредитне регулювання економіки.

3. Задача.
1. Поняття про Систему національних рахунків.

Макроекономічні дослідження почалися ще в 30-х роках 20-го століття. У 1929-1933 р. вибухнула економічна криза яка згодом отримала назву “Велика депресія” і стала трагедією для багатьох людей. Саме вона змусила політиків і вчених задуматися про причини економічних коливань і сутністю економічного росту. Однак першою проблемою з який зштовхнулися вчені - було відсутність агрегуваних даних, якими оперує сучасна макроекономіка.

Агрегування – це процес статистичного сполучення безлічі індивідуальних мікроекономічних ринків у один усеосяжний ринок з метою визначення валового виробництва і сукупного рівня цін.

І тоді Конгрес США доручив видатному економісту С.Ковалю, що згодом одержав Нобелівську премію, створити інструментарій для виміру сукупного національного виробництва. Для виміру національного доходу була створена система національних рахунків.

СНР дозволяє в наочній формі представити ВНП (ВВП) на всіх стадіях його руху, тобто виробництва, розподілу, перерозподілу, кінцевого використання. СНР відображає ідею загальної економічної рівноваги в країні, коли спостерігається відповідність ( рівність ) наявних ресурсів і їхнього використання. Для кращого розуміння СНС необхідно показати класифікацію суб’єктів ринкового господарства(номенклатуру агентів)і класифікацію ринкових операцій (номенклатуру операцій) між суб'єктами ринкової економіки.

У цілому при позначенні господарських агентів прийнята наступна класифікація:

1.) Нефінансові підприємства, чи виробничі фірми.

2.) Домашні господарства.

3.) Державні адміністративні відносини.

4.) Закордон (господарські агенти за межами кордонів даної країни)

Номенклатура операцій підрозділяється на:

1.) Операції з товарами і послугами ( операції по виробництву, інвестиціям, споживанню, імпорту і т.д.).

2.) Операції розподілу ( заробітна плата, дивіденди, виплата на соціальне страхування і т.д.).

3.)Фінансові операції ( зміна активів і пасивів, що стосуються грошей, операції з цінними паперами, валютою, кредитні операції і т.д.).

СНР представлена у формі таблиці, що зіставляє ресурси і їхнє використання. Її важлива характеристика – принцип подвійного запису. Це означає, що кожна операція має платника й одержувача, і тому записана один раз як ресурси й один раз – як використання.

У СНР, крім матеріально-фінансового балансу, включаються і баланси праці (трудових ресурсів). У цілому СНР являє собою два рівні: зведені рахунки (відображає рух ВВП, фінансування капіталовкладень, операції з іншими країнами) і деталізовані рахунки ( показують міжгалузеві зв'язки, рух доходів, їхній розподіл і кінцеве споживання ).

Використання балансів системи національних рахунків необхідно для проведення ефективної макроекономічної політики держави, економічного прогнозування, а також для міжнародних зіставлень національного доходу.

2. Грошово-кредитне регулювання економіки.

Методи кредитно-грошової політики поділяють на дві групи: за­гальні (впливають на ринок позикових капіталів у цілому) та селек­тивні (впливають на конкретні види кредиту чи кредитування ок­ремих галузей, фірм тощо).

Продаж цінних паперів комерційними банками центральному банку, а також облік (і переоблік) їх здійснюються за певною від­сотковою ставкою, що дістала назву облікової ставки, або ставки дисконту. Регулюючи її, центральний банк регулює кредитні ре­сурси комерційних банків. Наприклад, щоб загальмувати інфля­ційні процеси, центральний банк вдається до підвищення облікової ставки. Це змушує комерційні банки, в свою чергу, підвищувати відсоткові ставки за кредити, що надаються підприємцям. Останні починають утримуватись від послуг комерційних банків, оскільки "дорогий кредит" зменшує прибутковість виробництва. В резуль­таті скорочуються інвестиційні витрати і сукупний попит. Навпа­ки, зниження облікової ставки зумовлює зниження відсоткової ставки за кредити, що надають комерційні банки, зростає обсяг їх кредитних операцій, активізуються інвестиції і, нарешті, пожвав­люється економічна кон'юнктура.

Найбільшою популярністю облікова політика користувалась на­прикінці XIX — початку XX ст. В 30—40-і роки XX ст. центральні банки провадили рекомендовану політику "дешевих грошей", що передбачала зниження облікової ставки. У Великобританії з 1932 р. до 1951 р. облікова ставка зберігалась на рівні 2 відсотків, у США з 1937 до 1948 р. — 1 відсоток. З 50-х років у багатьох країнах облі­кова політика знову активізувалася. Однак в цілому значення цього методу кредитно-грошового регулювання порівняно з іншими змен­шилося.

Маніпулювання обліковими ставками здійснюється з метою ре­гулювання не лише економічної кон'юнктури в межах промисло­вого циклу, а й міжнародних валютних відносин. Якщо курс валю­ти тієї чи іншої країни знижується, то її центральний банк з метою його стабілізації підвищує облікову ставку, вдається до політики "дорогих грошей". Як відомо, у 80-х роках кризові процеси у сфері міжнародних валютних відносин значною мірою були пов'язані з розвитком тенденції до поліцентризму з яскраво вираженими оз­наками втрати американським доларом ролі ключової валюти. Для того щоб зміцнити позиції своєї валюти, в 1981 р. Федеральна ре­зервна система різко підвищила облікову ставку (до 14,5 відсотка), що викликало масовий приплив у країну короткострокових спеку­лятивних капіталів з-за кордону. Так, з Франції в банки США в цей час було переведено понад 40 млрд. франків. Внаслідок такої кре­дитної політики "дорогого долара" його курс на світових ринках (якщо вважати, що в 1982 р. він становив 100 пунктів) підвищився з 103,7 пункта в 1983 р. до 119,8 пункта в 1985 р.

Операції на ринку передбачають продаж або купівлю централь­ним банком в комерційних банках державних цінних паперів (об­лігацій, векселів, сертифікатів), банківських акцептів та інших кре­дитних зобов'язань. У разі купівлі центральний банк переводить відповідні суми комерційним банкам, збільшуючи їхні резерви, а отже, і здатність їх до кредитування. Наслідком таких дій є підви­щення грошової пропозиції в країні. У разі продажу центральний банк списує певні суми з резервних рахунків комерційних банків, що, в кінцевому підсумку, зменшує пропозицію грошей. Отже, операції центрального банку на відкритому ринку, регу­люючи грошову пропозицію, через неї впливають на економічну кон'юнктуру. До того ж їх вважають більш ефективним і оператив­ним інструментом впливу на кон'юнктуру, ніж інші методи кредитно-грошового регулювання.

Регулювання норм обов'язкових резервів — метод прямого впливу на обсяг банківських резервів. Регулюючи розміри банківських резервів, центральний банк впли­ває на економічну кон'юнктуру. Так, якщо в економіці в умовах циклічного піднесення виникає надмірний, спекулятивний попит, посилюються інфляційні процеси, інші деструктивні явища, цен­тральний банк вдається до підвищення норми обов'язкових резер­вів комерційних банків. Це призводить до відповідного зменшення ресурсів кредитування. І навпаки, якщо норма обов'язкових резер­вів знижується, зростає обсяг кредитних ресурсів комерційних бан­ків. У такий спосіб центральний банк впливає на можливості ко­мерційних банків "робити гроші" і відповідно вкладати їх у розви­ток економіки.

Селективні методи кредитно-грошової політики охоплюють такі процеси.

Контроль за окремими видами кредитів. Його часто застосову­ють по кредитах під заставу біржових цінних паперів, по позиках-споживачам, іпотечному кредиту тощо. Регулювання споживаць­кого кредиту, наприклад, вводиться під час напруги на ринку пози­кового капіталу, коли держава прагне перерозподілити позикові капітали на користь окремих галузей або обмежити загальний об­сяг попиту.

Регулювання ризику і ліквідності банківських операцій. У численних урядових законах, інструкціях, директивах, що регулюють операційну діяльність банків, основна увага приділяється ризику та ліквідності банківських операцій. Державний контроль за ризи­ком посилився у два останні десятиліття. Характерно, що ризик банківської діяльності визначається не через оцінку фінансового становища боржника, а через співвідношення наданих кредитів і обсягу власних коштів банку.

Для регулювання ризику центральний банк встановлює певні нормативи щодо діяльності комерційних банків. Вони можуть сто­суватися або максимального обсягу позики, що надається одному клієнту, або співвідношення загального обсягу кредитних операцій і власних коштів
3. Задача.

Маємо наступні дані:

V = C + I,

C = 100 + 0.8Y,

I = 50.

Необхідно визначити:

1. Рівноважний рівень доходу.

2. Рівноважний рівень заощаджень і споживання.

3. Якщо рівень випуску 800 од., то яким буде незапланований приріст запасів продукції.

Розв’язок.

За умови рівноваги:

І = S.

C + S = Y звідки S = Y – C.

Підставляючи замість S в останнє рівняння I маємо:

I = Y_р – C.

Розв’яжемо це рівняння.

Отже рівноважний дохід:

У_р = 750 одиниць.

Рівноважний рівень заощаджень:

S = I = 50 од.

Рівноважний рівень споживання:

С_р=100 + 0,8У_р=100 + 0,8 _*750 = 700 од.

Приріст запасів:

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Родіонова І. Макроекономіка та економічна політика. Київ¦ “Таксон”,1996.

2. Доллан Э.Дж, Линдей Д. Макроэкономика. С.-П., «Литера плюс», 1994.

3. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини. Київ,¦”Знання”, 2001.

4. Шевченко А.Ф. Макроекономіка. Полтава, 1998.

5. Основи економічної теорії /ред. Климка Г.Н.,Нестеренка В.П., Київ:”Вища школа”-“Знання”, 1997.

6. Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. – К.¦ Наукова думка, 1992.

7. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – К.¦ ”Основи”, 1994.