Глобальні проблеми людства

Назва реферату: Глобальні проблеми людства
Розділ: Екологія

Глобальні проблеми людства

Терміном «глобальні проблеми» (від лат. «гло­бус» - земля, земна куля) позначаються найважливіші і настійні загальнопланетарні проблеми сучасної епохи, що торкаються людства в цілому. Серед них:

- запобігання світової термоядерної війни;

- подолання зростаючого розриву в рівні економічного і куль­турного розвитку між розвинутими індустріальними країна­ми Заходу і країнами, що розвиваються, усунення економічної відсталості, голоду, злиднів і неписьменності;

- забезпечення подальшого економічного розвитку людства необхідними для цього природними ресурсами;

- подолання екологічної кризи;

- припинення «демографічного вибуху» у країнах, що роз­виваються, і демографічної кризи в розвинутих країнах через більш раціональне регулювання народжуваності;

своєчасне передбачення і запобігання негативних наслідків НТР;

стримування міжнародного тероризму й екстремізму, по­ширення наркоманії, алкоголізму і СНІДу;

- вирішення поставлених сучасною епохою проблем освіти і соціального забезпечення, культурної спадщини й мораль­них цінностей та ін.

При цьому головне - не упорядкування списку проблем, а виявлення їх походження, характеру й особливостей і, насам­перед - пошук науково обґрунтованих і реалістичних у прак­тичному відношенні шляхів їх вирішення.

Будучи наслідком (а не простою сумою) всього попереднього розвитку людства, глобальні проблеми виступають як специфі­чне породження саме сучасної епохи (а не минулих епох), як наслідок неприпустимої нерівномірності соціальне - економічно­го, політичного, науково-технічного, екологічного і культурного розвитку в умовах якісно нової, своєрідної історичної ситуації. Всі глобальні проблеми сучасності взаємозалежні, взаємозумовлені, й ізольоване їх вирішення неможливе. Забезпечення подальшого економічного розвитку природними ресурсами не­обхідно передбачає запобігання зростаючого забруднення навко­лишнього середовища, оскільки це веде до екологічної катастро­фи. Тому ці проблеми і називаються екологічними, і часто розглядаються як дві сторони однієї екологічної проблеми.

Глобальні проблеми характеризуються певною «ієрархією», тобто пріоритетністю одних з них стосовно інших, їхньою співпідпорядкованістю. Без'ядерний, ненасильницький світ є не тільки г вищою соціальною цінністю, але й необхідною попередньою умовою вирішення всіх інших глобальних проблем. Адже приведення в дію всього 5% нині існуючого в світі ядерного потенціалу дос­татньо, щоб трапилася непоправна екологічна катастрофа.

Дати реальне уявлення про майбутнє - найважливіше зав­дання науки. Реалізувати його можливо, лише виходячи з принципів, на яких взагалі тримається весь фундамент науко­вого знання. Мова йде, насамперед, про принцип об'єктивності, що передбачає: 1) сувору відповідність висновків вихідним передумовам; 2) доказовий аналіз реальності без яких-небудь суб'єктивних доповнень до неї; 3) знання певних закономірно­стей, тенденцій історичного розвитку. «Проекція в майбутнє» закономірностей суспільного розвитку з урахуванням їх неминучого розвитку й збагачення в ході історичного процесу й означає наукове передбачення майбутнього. Серед основних із відзначених закономірностей, як вважають дослідники, які спираються на матеріалістичну діалектику, - необоротність соціального прогресу в масштабах всесвітньої історії, зростання темпів поступального розвитку суспільства

Швидкість і радикальність соціального оновлення - резуль­тат зростання ролі народних мас в історії. Адже, за даними вче­них, у період неоліту населення Землі становило усього близько 25 млн. осіб, на початку нашої ери - біля 250 млн., на початку XIX сторіччя - 1 млрд., а зараз - понад 5 млрд. осіб.

Проте не тільки зростання чисельності населення є причиною прискорення соціального прогресу. Останній є кумулятивним наслідком, сукупністю багатьох об'єктивних чинників - розкрі­пачення особистості та збільшення ступеню її свободи, накопи­чення наукових знань, зростання технічної могутності, інтерналізація соціально-економічних зв'язків, політичних і культур­них процесів. Все це й привело до того, що за насиченістю полі­тичними подіями й соціальними перетвореннями, економічни­ми змінами й технологічними нововведеннями, за інтенсивністю міжнародного обміну діяльністю в сфері науки й культури ко­жен рік кінця XX сторіччя дорівнює 10-ти в XIX сторіччі, 100 у середньовіччі й античності, 1000 у глибокій давнині.

В оцінці майбутнього слід розрізняти підходи представників філософії соціального песимізму і філософії соціального опти­мізму. Представники філософії соціального песимізму вважа­ють, що існує «межа росту» для людського суспільства. Для цього е підстави: виснажуються запаси корисних копалин, швидке зростання населення Землі загострює проблему харчу­вання тощо. Проте такий прогноз заперечують представники філософії соціального оптимізму, вважаючи, що їхні опоненти формально поширюють на майбутнє сучасні тенденції еконо­мічного, науково-технічного і демографічного зростання, відмовляючись враховувати, що накопичення кількісних змін не може не супроводжуватися перериванням поступовості, стрибками, докорінними якісними змінами.

Потрібно пам'ятати, що кількісне зростання і розвиток у природі і в суспільстві - аж ніяк не тотожні процеси. Удоско­налення знарядь праці і методів виробництва постійно розши­рюють рамки економічного зростання, а технологічні революції створюють цілком нові, невідомі до того сфери економічної діяльності, не тільки примножують уже відомі природні ре­сурси, роблячи їх доступними для практичного використання, але й перетворюють у ресурс суспільного розвитку те, що ко­лись ним не було.

Саме існування «межі зростання» є необхідна передумова для розвитку. Адже якби не було межі для полювання і зби­рання, на тисячоліття затримався би перехід людини до земле­робства і скотарства. Якби не було межі для людської пам'яті і фізичних обмежень в усній комунікації між людьми, сповільнився б винахід писемності і друкарства, розвиток техніч­них засобів комунікації. Якби не було межі запасів деревного вугілля, сповільнився б перехід до використання мінерального палива. Якби не було межі у проведенні подумки і на папері математичних операцій, затрималося б створення комп'ютерів. Немає підстав боятися уповільнення соціального прогресу і через уявну психічну і розумову нездатність людини засвоїти і витримати зростаючий потік нових знань і пристосуватися до всякого роду нововведень у суспільстві. Людська пам'ять здатна вмістити приблизно 10 млрд. біт інформації (тобто 500 багатотомних «Британських енциклопедій»). Крім того, бу­дуть відкриті й інші можливості.

Наперед встановленого майбутнього не існує. Люди нездатні змінити своє минуле, оскільки свобода, якою володіли минулі покоління, вже перетворилася для наступних поколінь у реаль­ну дійсність, в історичну необхідність, із якою не можна не ра­хуватись. Майбутнє ж - це сфера реальних можливостей, серед яких є більш-менш ймовірні. І суспільний розвиток не застрахо­ваний від зигзагів, кроків убік і навіть від назадніх рухів.

Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, - важливий крок на шляху переходу людства до нової цивілізації, що може бути сформована на шляхах вирішення глобальних проблем. Ця нова цивілізація майбутнього, на думку вчених, ліквідує відчуже­ність людини від людини, суспільства, природи та від про­дуктів праці, покладе кінець розподілу людства на антагоні­стичні класи і соціальні групи, створить реальні умови для його самопізнання і вільного самооб'єднання на принципах нового гуманізму. Нова цивілізація у тенденціях свого розвит­ку являє собою якісно новий щабель у розвитку людини і людських спільнот, які поступово інтегруються в єдине люд­ство, системність якого можна порівняти в якісному відно­шенні з природними системами, залученими в сферу людської діяльності. Лише на цьому етапі людство посяде своє гідне, відносно самостійне місце в системі навколишніх космічних процесів і сил, стане специфічно єдиним утворенням.

Розмірковуючи над перспективами людства, слід підкрес­лити, що мова йде про можливість якогось єдиного демокра­тичного і гуманного світового співтовариства, у якому будуть співіснувати різні форми власності - і суспільна, і приватна, різноманітні форми суспільних відносин. Проте за єдиної умо­ви - це повинно бути суспільство демократії, суспільство, де людина буде центром усіх відносин.