Принципи міжнародного екологічного права

Реферат:

Принципи міжнародного екологічного права

План

Вступ............................................................................................................. 3

1. Принципи міжнародного екологічного права....................................... 5

Висновок.................................................................................................... 8

Література.................................................................................................. 9

Вступ

Засади функціонування міжнародного права навколишнього середовища виявляються в його принципах. Принципи визначають, як відомо, основні риси і характер галузі права, дають бачення тих засад, на яких будується дана сфера міжнародно-правового регулювання.

Оскільки міжнародне екологічне право є галуззю міжнародного права, то основні загальновизнані принципи міжнародного права поширюються на цю сферу міжнародного регулювання.

До таких принципів належать: принцип поваги до державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи інших держав, принцип добровільного виконання міжнародних зобов’язань, мирного вирішення спорів та деякі інші. Вони зафіксовані у Статуті ООН, у Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами, схваленої 25 сесією Генеральної Асамблеї ООН, та в інших міжнародних документах. Принципи міжнародного екологічного права поділяються на загальновизнані принципи міжнародного права і спеціальні, галузеві принципи міжнародного права навколишнього середовища. Загальновизнані принципи міжнародного права стосуються усіх його підгалузей, у тому числі міжнародного права навколишнього середовища.

Основні з них закріплені у Статуті ООН. Загальні принципи міжнародного права закріплені також у вигляді звичаїв: суверенної рівності держави; добросусідства; міжнародного співробітництва, добросовісного виконання міжнародних зобов’язань; міжнародної відповідальності держав; мирного вирішення спорів; незастосування сили або погрози силою; співробітництва держав; невтручання у внутрішні справи держав; незаподіяння шкоди; непорушності державних кордонів; територіальної цілісності; поваги прав і свобод людини та деякі інші.

Ці принципи поширюються і на сферу міжнародного екологічного права, проявляючись у формі такого використання природних ресурсів однією державою, яка не заподіює шкоди іншій державі, міжнародного співробітництва у сфері охорони довкілля.

1. Принципи міжнародного екологічного права

Спеціальні (галузеві) принципи міжнародного права навколишнього середовища найбільш повно зафіксовані у Стокгольмській декларації з навколишнього середовища (26 принципів) і Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку (27 принципів). Вони також відображені у Всесвітній хартії природи та інших актах міжнародного права навколишнього середовища.

До цих принципів, зокрема, належать:

- суверенне право держав розробляти свої природні ресурси і їх відповідальність у рамках національної юрисдикції не заподіювати шкоди навколишньому середовищу інших держав;

- міжнародного співробітництва держав у сфері охорони довкілля на основі рівноправ’я;

- попередження забруднення морів та заподіяння шкоди навколишньому середовищу;

- право людини на сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, її відповідальності за охорону і поліпшення навколишнього середовища на благо теперішнього і майбутніх поколінь;

- суверенітет держав над власними природними ресурсами та їх раціональне використання;

- стабільний розвиток, що передбачає екологізацію економічного і соціального розвитку;

- екологічна безпека держав на засадах взаємного співробітництва;

- перестороги в екологічній діяльності;

- екологічне співробітництво держав на засадах рівноправності;

- скоординований підхід до планування й управління в галузі охорони навколишнього середовища;

- ефективна і динамічна роль міжнародних організацій у галузі охорони і поліпшення навколишнього середовища;

- наукова обгрунтованість екологічних заходів;

- контроль за додержанням узгоджених між державами екологічних вимог;

- доступ громадськості до екологічної інформації й розв’язання екологічних проблем;

- поширення екологічної інформації та відповідних знань серед населення;

- відшкодування шкоди, завданої довкіллю, зокрема на засадах “забруднювач платить”;

- мирне врегулювання екологічних спорів між суб’єктами міжнародного права навколишнього середовища;

- міжнародна відповідальність за екологічні правопорушення.

У Заключному акті наради по співробітництву в Європі охорона навколишнього середовища на благо теперішнього і майбутніх поколінь розглядається як одне із завдань держави по забезпеченню добробуту народу і економічного розвитку. Цей обов’язок держав закріплений також у резолюції “Про історичну відповідальність держав за збереження природи Землі для теперішнього і майбутнього поколінь”, прийнятій 35-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН. Подальший розвиток принципи міжнародного права навколишнього середовища одержали в Декларації з навколишнього середовища і розвитку, прийнятій на конференції ООН у Ріо-де-Жанейро в 1992 році.

Право людини на життя у сприятливому навколишньому середовищі трансформувалося у право на здоров’я і плідне життя в гармонії з природою.

Принцип попередження, що одержує свій розвиток у теорії міжнародного права навколишнього середовища, у Декларації Ріо закріплений ширше - як обов’язок держав вживати заходів попередження серйозної та незворотної шкоди навколишньому середовищу та погіршення його стану.

Держави повинні застосовувати національний інструмент оцінки впливу на навколишнє середовище тих видів діяльності, що плануються і можуть мати суттєвий негативний вплив на довкілля.

Новим принципом, що був сформульований у Декларації Ріо, є принцип сталого розвитку, який означає, що сучасний економічний розвиток не повинен здійснюватись на шкоду інтересам навколишнього середовища. Для досягнення інтересів сталого розвитку охорона довкілля повинна складати невід’ємну частину процесу розвитку і не може розглядатися окремо від нього.

На конференції з навколишнього середовища і розвитку визнано, що розвинені держави несуть відповідальність за забезпечення сталого розвитку з врахуванням негативного впливу їхніх суспільств на навколишнє середовище в глобальному масштабі і технологій та фінансових ресурсів, якими вони володіють. Розвинені держави повинні передавати новітні технології, ділитися знаннями і ресурсами з країнами, що розвиваються, для досягнення цілей сталого розвитку.

Висновок

Одним з основних досягнень Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку було закріплення принципів доступу громадськості до екологічної інформації і вирішення екологічних проблем за участю зацікавлених громадян. Ці принципи одержали подальший розвиток на III Пан-Європейській конференції міністрів охорони навколишнього середовища в Софії в 1995 році і закріплені у Конвенції ООН про доступ громадськості до інформації, участі у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань навколишнього середовища, підписаній на IV Пан-Європейській конференції міністрів охорони навколишнього середовища в 1998 році.

Принцип “забруднювач платить” є економічним механізмом стимулювання правомірної поведінки підприємств та інших господарських суб’єктів, попередження забруднення довкілля, а також асигнування коштів на контроль за забрудненням. На міжнародному рівні країни погодилися, що витрати на контроль за забрудненням повинні покриватися тими, хто забруднює. А останні включають їх у вартість товарів і послуг, що відбивається на інтересах споживачів. Цей принцип вимагає від забруднювачів нести витрати на проведення заходів з підтримання належного стану довкілля, з урахуванням інтересів держав і без заподіяння шкоди міжнародній торгівлі і інвестуванню.

Цей принцип є також формою податку, платежів або покарання за забруднення. В останні роки формуються принципи забезпечення екологічної безпеки, принципи міжнародної відповідальності держав за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу за межами національної юрисдикції, та інші.

Література

1. Баб’як О. С, Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000. - 216 с.

2. Балюк Г. І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.

3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. За редакцією академіка АПрН України, В. І. Андрейцева.К.: Істина, 2001

4. Екологічне право України: Підручник / За ред.А.П. Гетьмана, М.В. Шульги. - X., 2005.

5. Екологічне право України За редакцією професорів В.К. Попова і А.П. Гетьмани. Харків, “Право”. 2001

6. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2005. - 848 с/

7. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.

8. Закон України “Про охорону атмосферного повітря”. – К., 1992

9. Бринчук М.М. Правовая охрана атмосферного воздуха. - М., 1986.

10. Габитов Р. X. Воздухоохранное право. - Уфа, 1999.

11. Габитов Р. X Теоретические проблемы организации правовой охраны атмосферы Земли в современных условиях. - Уфа, 2000.

12. Кузнецова О. К, Радчик О.Л. Загрязнение окружающей среды отходами и опасными веществами. - М., 2001.

13. Роун Ш. Озоновый кризис. Пятнадцатилетняя эволюция неожиданной глобальной опасности. - М., 1993.

14. Фомин Г. С, Фомина С.Н. Воздух: контроль загрязнений по международным стандартам. - М., 1993.

15. Шемшученко Ю.С. Правовые проблемы экологии. - К., 1989.