Залежність схильності до суїциду від соціометричного статусу старшокласників

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Соціометричний статус старшокласників та схильність до суїциду

1.1 Теоретичні засади дослідження суїцидальної поведінки у старшокласників

1.2 Старшокласники, як суїцидально-небезпечна референтна група

1.3 Чинники суїцидальної поведінки старшокласників

1.4 Понятті соціометричного статусу старшокласників

Розділ 2. Дослідження залежності впливу соціометричного статусу на схильність до суїциду у старшокласників

2.1 Організація експерименту

2.2 Процедура вивчення залежності суїцидальної поведінки від соціометричного статусу старшокласника

2.3 Виявлення статусного розподілу серед учнів 11 класу

2.4 Виявлення схильності старшокласників до суїцидальної поведінки

2.5 Визначення та аналіз результатів дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Проблема суїцидальної поведінки є однією з важливих для сучасної України. Наша країна відноситься до держав із високим рівнем суїцидальної активності, а за останні 10 років рівень самогубств зріс майже вдвічі. У 2007 році смерть в результаті самогубства за чисельністю випередила смерть від інфекційних хвороб, хвороб ендокринної системи, смерть від гострого інфаркту міокарду та алкогольного цирозу печінки. Кількість самогубств на 100 тис. населення значно більша за кількість смертей в результаті нещасних випадків, випадкових отруєнь, утоплень та вбивств. Особливою проблемою в Україні є підліткове самогубство. За останні роки різко збільшилася кількістьсамогубств серед дітей віком 5-14 років (в наш час це 0,5% самогубств серед усіх вікових груп). Надзвичайно високий рівень самогубств відзначається серед підлітків та молоді, що навчається. У віці до 13 років суїцидальні спроби рідкісні, а починаючи з 14-15 років суїцидальна активність різко зростає, досягаючи максимуму в 16-19 років. [7, 58]

Окрім суїцидальних спроб значного розповсюдження в підлітковому віці набули внутрішні форми суїцидальної поведінки – суїцидальні ідеації, які завжди в широкій чи згорнутій формі передують самогубству. Внутрішня суїцидальна поведінка або суїцидальні ідеації включають суїцидальні уявлення (думки, фантазії стосовно скоєння самогубства) та суїцидальні тенденції (наміри, задуми, в яких присутній компонент рішення і продумується план самогубства).

Проблему ранньої діагностики та профілактики суїцидальної поведінки у старшокласників можна вирішити в межах шкільної психологічної служби. Але відсутність зручних скринінгових методик для діагностики суїцидальних ідеацій та наукових програм профілактики суїцидальної поведінки не дає змоги виявляти групи ризику щодо скоєння самогубства та проводити з ними психокорекційну роботу. Підлітки потрапляють до фахівців лише після скоєння невдалої суїцидальної спроби, якої можна було б не допустити.

В ґенезі суїциду серед старшокласників та молоді велике значення має взаємозв’язок впливів середовища, індивідуальних психологічних структур особистості, соціометричного статусу та особливостей соціалізації індивідуума. Соціометричний статус — це показник соціально-психічних властивостей особистості як об'єктакомунікації в групі, який фіксує позицію і величину престижу людини в її спілкуванні з іншими ( соціометрія). Разом з офіційною або формальною структурою спілкування, що відображає раціональну, нормативну, обов'язкову сторону людських взаємин, у будь-якій соціальній групі завжди є психологічна структура неофіційного або неформального порядку, що формується як система міжособистісних відносин, симпатій і антипатій. Особливості такої структури багато в чому залежать від ціннісних орієнтації учасників, їхнього сприйняття і розуміння один одного, взаємооцінок і самооцінок. Як правило, неформальних структур у групі виникає кілька, наприклад, структури взаємопідтримки, взаємовпливу, популярності, престижу, лідерства і ін. Неформальна структура залежить від формальної структури групи в тому ступені, у якому індивіди підкоряють свою поведінку цілям і завданням спільної діяльності, правилам рольової взаємодії. За допомогою соціометрії можна оцінити цей вплив.

У працях вітчизняних та російських фахівців вивчаються психологічні чинники суїцидальної поведінки, але більшість досліджень проводилися на вибірці дорослих осіб, які скоїли суїцидальну спробу (А.Г. Амбрумова, Н.В. Конончук, Л. Крижанівська, В.П. Ларичев, Г.Я. Пілягина, Л.І. Постовалова, Г.В. Старшенбаум та ін.). [6, 67]Старшокласникі, підлітки, які ще не скоїли суїцидальну спробу, а перебувають на етапі роздумів та планування, залишаються поза увагою фахівців. Вивчення їх психологічних особливостей та залежності схильності до суїциду від соціометричного статусу дало б змогу розробити ефективну програму профілактики та психокорекції суїцидальної поведінки. Така програма дозволила б виявляти групу ризику скоєння самогубства та могла б впроваджуватись в рамках шкільної психологічної служби.

Розгляд проблеми у контексті підліткового віку надає їй особливої гостроти (О.Є. Блінова, Г.В. Старшенбаум, С.Г. Шебанова, К. Хоутен). [6, 67]Старшокласники дуже болісно реагують на непорозуміння, відторгнення, образи у при спілкуванні у групі однолітків. Психофізіологічні особливості, притаманні старшокласникам, зумовлюють значну неконтрольованість суїцидальної поведінки. Спілкування з однолітками, яке в суїцидальній поведінці є провідним видом діяльності, визначає певну самодостатність підліткової субкультури, що також ускладнює можливості психологічного впливу на суїцидальні прояви. Відтак, вивчення проблеми суїциду взагалі та його проявів серед старшокласників є актуальним як у соціокультурному, так і у суто науковому плані.

Недостатній рівень вивчення проблеми та її актуальність і зумовили вибір теми дослідження «Залежність схильності до суїциду від соціометричного статусу старшокласників».

Метадослідження полягає у розробці підходу до ранньої психологічної діагностики суїцидальної поведінки серед старшокласників в залежності від їх соціометричного статусу та соціально-психологічних особливостей підлітків.

Зазначена мета передбачає виконання таких завдань:

1. Здійснити теоретичний аналіз поглядів вітчизняних та зарубіжних дослідників на причини, умови формування та перебіг суїцидальної поведінки;

2. Проаналізувати феноменологію суїцидальної поведінки, і виокремити соціальні та психологічні фактори, що провокують її виникнення;

3. На концептуальному рівні виокремити вірогідні чинники формування ідей суїциду серед старшокласників відповідно до їх соціометричного статусу;

4. Встановити психологічні чинники виникнення суїцидальної поведінки та проаналізувати її;

5. Визначити залежність схильності до суїциду від соціометричного статусу старшокласників у групі однолітків.

Об’єктом дослідження виступає суїцидальна поведінка старшокласників.

Предмет дослідження – вплив та залежність соціометричного статусу старшокласників у групі однолітків на схильність до суїциду.

Методи дослідження. Теоретичні методи: аналіз філософської, психологічної та психолого-педагогічної літератури; емпіричні: спостереження, анкетування, тестування; методи математичної обробки даних: статистичні та аналітичні. У психодіагностичний комплекс увійшли традиційні стандартизовані методики. До методик належать: методика соціометрії Дж.Морено, методика визначення схильності до суїциду.

Вибірку склали 20 підлітків — учні 11 класу Рівненської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №13 Вибірка орієнтована на другу фазу підліткового віку за міжнародною класифікацією — 14-18 років.

Практичне значення полягає в розробці психодіагностичних показників суїцидальних нахилів старшокласників та у встановленні їх прогностичного значення. Безпосередня орієнтація дослідження на психологічну діагностику та профілактику суїцидальної поведінки становить реальну практичну значимість даної роботи. Отримані результати та розробки можна використовувати у практичній діяльності шкільних психологів, соціальних працівників і т.д. Матеріали та результати дослідження можуть також бути використані при написання наукових, курсових, дипломних та інших робіт, пов’язаних з даною проблематикою

Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури та додатків. Список використаних джерел налічує 41найменування.

Розділ 1. Соціометричний статус старшокласників та схильність до суїциду

1.1 Теоретичні засади дослідження суїцидальної поведінки у старшокласників

На сьогоднішній день існує низка теоретичних підходів до причин суїцидальної поведінки, що виникли на межі психології, соціології та філософії. Найперше, це проблема відчуження людини від суспільства та самої себе, розглянута в роботах К.Маркса та Е.Фромма, а також протилежний їй феномен згуртованості, описаний Е.Дюркгеймом, де самогубство виступає наслідком функціонування соціальної системи. У літературі представлено релігійний погляд на проблему самогубства, що розглядає суїцид як наслідок втрати людиною віри в Бога, а міцну і стійку віру як запобіжник накладання на себе рук (М. Бердяєв, Ф. Ніцше). [3, 108]

Найближчим до психології є підхід до самогубства, як до усвідомлення абсурдності існування (в екзистенційному напрямку, А. Камю) та втрати смислу життя (в роботах В. Франкла). [3, 108] Психоаналітичну позицію представлено поглядами З. Фройда на самогубство як на крайній прояв інстинкту Танатосу – агресії, спрямованої на себе, аналізом К. Менінгера глибинних мотивів самогубства та сучасними поглядами Дж. Хіллмена, що розглядає суїцидальну поведінку як спробу трансформації в момент закінчення певного етапу життя.[3, 109]

У працях вітчизняних та російських фахівців суїцидальна поведінка розглядається як прояв дезадаптації особистості, в генезі якої відіграють значну роль соціальні й психологічні чинники. Фахівці Московської школи суїцидології серед соціально-психологічних чинників суїцидальної поведінки виділяють мікросоціальні конфлікти (А.Г. Амбрумова), вплив сім’ї. [1], [2] Зокрема, особливо суїцидонебезпечну роль відіграють дезадаптивні сім’ї через слабкий психологічний захист їх членів (Л.І. Постовалова). [39, 21] На зв’язок негативних сімейних стосунків та суїцидальної поведінки дітей також вказують зарубіжні автори (R.W. Maris, C.S. Henry, B.P. Allen). [39, 24] Дослідники також аналізують взаємозв’язок сімейних конфліктів, негативного ставлення підлітка до себе та формування суїцидальної поведінки (S.C. Shagl, B.K. Barber). [39, 24] Наводять дані про зв’язок між суїцидальної поведінкою та відсутністю соціальної підтримки (M.F. Charron). [39, 25] Доводять, що особливої уваги заслуговує наявність в оточенні підлітків людей, що намагалися або скінчили життя самогубством.

1.2Старшокласники, як суїцидально-небезпечна референтна група

Суїцид – це навмисне позбавлення себе життя. Спостерігається як у здорових людей, так і при психічних захворюваннях, головним чином, протікає з депресією. Суїцидальна спроба і суїцид проходять у своєму розвитку через дві фази: зворотну (коли суб’єкт сам чи при втручанні оточуючих може припинити спробу) і незворотну, що закінчується смертю.

Старшокласники це група психологічно уразливих підлітків. За довгий час функціонування суїцидології оформився ряд теорій. Відповідно до однієї з них причина суїцидальної поведінки лежить у площині взаємин суспільства і індивідуальності. У зв'язку із цим виділяється три типи самогубців: егоїстичний (людина із крайнім ступенем індивідуалізму вступає в протиріччя із суспільством і не витримує), альтруїстичний (людина приносить себе в жертву соціальним тенденціям), анемічний (самогубство в період дезорганізації, серйозних суспільних катаклізмів і потрясінь). Крім теорій соціального порядку є біологічні теорії, які пояснюють причини суїциду, приміром, гормональним дисбалансом. Психологічні теорії знаходять джерела такої поведінки в наявності у людини провідних базових інстинктів, у тому числі інстинкту смерті. Екзистенціалісти розглядають природу самогубства у втраті сенсу життя. [30, 8]

Розуміючи взаємозв'язок всіх систем у людині і суспільстві, ясно, що якась одна з теорій не може пояснити феномен самогубства. Є формула Моріса Фарбера: частота самогубств у суспільстві прямо пропорційна кількості індивідів, що відрізняються підвищеної чуттєвістю, і масштабу соціальних позбавлень, у яких перебуває популяція.

Психологічний компонент суїцидальної поведінки являє собою патерн, що складається з п'яти психологічних характеристик. Перша з них: егоцентризм. У підлітковому віці він розвинений дуже сильно. Світ підлітка здебільшого складається з його самого, коли дитина попадає у важкі життєві умови, то починає переживати, страждати, замикатися на собі. Егоцентризм тут здобуває характер заперечення себе.

Другим психологічним механізмом, що формує суїцидальну поведінку є — аутоагресія. У підлітковому віці рівень агресії підвищується. Якщо формується негативне відношення до себе, то агресія направляється на самого себе. З погляду складової аутоагресії тут є присутнім емоційний компонент: тривога, почуття провини, депресія. Підліток часто не розуміє, що з ним відбувається, не може і не вміє поділитися своїми відчуттями. Ще одна складова аутоагресії — занижена самооцінка.[30, 12]

Третій психологічний механізм — песимістична установка. Стосовно майбутнього підліток відчуває страх, тривогу. На цьому тлі песимістична установка як психофізіологічна готовність діяти в кризовій ситуації в підлітка розвивається швидше, ніж у дорослого.

Наступна психологічна характеристика — паранояльність. Мова йде не про те, що всі суїциденти — параноїки, а про те, що в людини, яка переживає цей стан, параноїдальні тенденції виразні: третина людей, які здійснили спроби суїциду, повторюють їх протягом року. При паранояльному стані відбуваються звуження свідомості і фіксація на певні цінності. Остання, домінуючи, переходить у мету.

Стосовно старшокласників, то у їхньому віці ціннісно-орієнтаційна сфера не сформована. Ідея піти з життя як вихід із кризової ситуації у відсутності цінностей і життєвого досвіду швидко стає домінантою. Плюс мотиви, що штовхають на це, яких у суїцидології виділено п'ять: протест, заклик до допомоги, самопокарання, втеча від важких щиросердечних і фізичних страждань, капітуляція. У підлітковому віці найбільш типові такі мотиви, що визначають соціальну поведінку, як протест і заклик до допомоги.

Протестна форма може виникнути через існування дитини в рамках подвійної моралі. З одного боку, мораль дитини — слухняність, з іншого боку, мораль дорослих — непомірні вимоги. Коли гармонії немає, дитина починає протестувати у відповідь на педагогічний тиск. Формою заклику до допомоги дитина повідомляє про важкі емоційні навантаження, які випробовує. [24, 207]

Внутрішні й зовнішні форми суїцідальної поведінки підпорядковані закономірностям будови людської предметної діяльності. Суїцидальні акти можна поділити наступним чином:

1. Істині самогубства, спроби й тенденції. Їх мета – позбавлення себе життя. Їх кінцевий результат – смерть.

2. Демонстративно-шантажна суїцидальна поведінка. ЇЇ мета не позбавлення себе життя, а демонстрація цього наміру.

3. Самоушкодження. Мета – пошкодження того чи іншого органу.

4. Нещасні випадки – небезпечні для життя дії, що спрямовані іншими цілями.

Депресія і бажання накласти на себе руки — не одне і те ж. Можна страждати від депресій, але про суїцид навіть не подумувати. В той же час більшість суїцидальних підлітків об'єднує схильність до депресій. Пригніченості передує зазвичай відчуття суму, нерідко несвідомого, і безвихідності.

Майже всі молоді люди час від часу відчувають тугу і меланхолію. Перепади настрою властиві молоді, проте продовжуються ці перепади день-два, не більше. Так звана ситуативна депресія безпосередньо пов'язана з тим, що відбулося або відбувається в житті старшокласника: хлопці і дівчата живо реагують на погані відмітки, на сварки з друзями і подругами, на сімейні нелади, на втрату роботи. Старшокласники, які стикаються не з однією, а з декількома проблемами одночасно, впадають в депресію, потроюють здатність знаходити вихід з ситуації, що створилася.

Депресіяможе підштовхнути молодих людей до здійснення суїцидальної спроби, оскільки старшокласники, що впали в депресію, часто думають, що їх нещастям не буде кінця. Їм здається, що вони потрапили в смугу невдачі, що «далі буде тільки гірше» і що виходу з положення, що створилося, немає і бути не може. Їм представляється, що те життя, яке вони ведуть тепер, продовжуватиметься завжди. Виходом з цього стану безвихідності може стати суїцид. [21, 112]

Старшокласники, що впали в депресію, втрачають інтерес до життя, до людей, які їх оточують. Вони перестають спілкуватися з друзями, перестають робити те, що раніше робили з цікавістю. Вигляд у них сумний, пригнічений, вони багато сплять, розмовляють зазвичай тихим, втомленим голосом. Враження таке, ніби живуть вони через силу. Вони залучені в порочний круг: депресія веде до відчуження, відчуження породжує тугу, туга – новий виток депресії. І чим довше триває цей цикл, тим більше ризик, що підліток, намагаючись покінчити з меланхолією і самотою, покінчить з життям.

Іншою групою потенційно небезпечних у плані суїциду старшокласників є підлітки, що вже намагалися накласти на себе руки, або підлітки, в чиїй сім'ї здійснювався суїцид. Як правило, підлітки намагаються накласти на себе руки тільки один раз в житті, проте є випадки і повторної суїцидальної спроби. Відбувається це, як правило, приблизно через три місяці після попередньої спроби. Підлітки, що належать до групи підвищеної суїцидального ризику, залишаються суїцидонебезпечними протягом року. Весь цей час вони повинні знати: якщо життя знову почне підносити неприємні сюрпризи, ним буде на кого спертися.

Ризикують зробити суїцидальну спробуі ті підлітки, в чиїх сім'ях вже кінчали з собою. Вони відчувають порожнечу, біль, тугу, гнів, горе і нерідко в тому, що їх родич вирішив піти з життя, винуватим вважають себе. Іноді депресія від втрати близької людини стає абсолютно нестерпною, і підліткові починає здаватися, що далі так жити неможливо. Родич, що скоїв самогубство, немов би вселив йому думку, що самогубство – вихід з безвихідної ситуації, а тому не дивно, що ті, хто пережив втрату близької людини можуть скористатися його досвідом, вирішивши, що суїцид – цілком прийнятний спосіб виходу з кризи.

Наступну групу потенційно небезпечних суїцидальних старшокласників становлять обдаровані діти. Насилу віриться, що розумні, талановиті діти можуть зіткнутися з проблемами, через які вони зроблять спробу піти з життя. Вся річ у тому, що обдаровані підлітки стоять перед необхідністю демонструвати свою перевагу у всіх областях життя, що, природно, накладає на них чималі зобов'язань. Багатьом з них починає здаватися, що люблять не їх, а нагороди, призи і почесті, яких вони удостоюються, здібності, якими вони наділені від природи. Тому варто їм отримати всього одну погану відмітку, зайняти в спортивному змаганні не перше, а друге місце, або ще абияк «довести», що обдарування їх перебільшені, – як вони впадають в депресію, їм починає здаватися, що вони всіх підвели, у тому числі і самих себе. Відчуття сорому і провини за «невдачу», що їх сягнула, може підштовхнути їх до думки про суїцид.

Підлітки, обдаровані в тій або іншій області, часто бувають надмірно педантичними, дріб'язковими; кожен свій крок вони ретельно вивіряють, продумують; їм здається, що будь-яке рішення, яке вони приймуть, повинне бути єдине можливим, що іншого шляху, окрім ними вибраного, не існує. Їм складно – і навіть неможливо – уявити собі, що вони помилилися в своїх розрахунках і що слід вибрати інший шлях. [20, 77]

Така методичність може бути дуже небезпечною, особливо якщо рішення зробити суїцид вже ухвалене. Обдаровані діти можуть піти на цей відчайдушний крок тільки тому, що вони ухвалили таке рішення і ніякого іншого не існує.

Але і старшокласники з поганою успішністю в школі, підлітки, яким вчитися важко і тому вони мають погану успішність, часто страждають від низької самооцінки і, як наслідок, впадають в депресію. І те, і інше може привести до суїциду. Оскільки в класі такі учні стикаються з особливими труднощами, вони знаходяться в стані підвищеного стресу. Їх самооцінка постійно страждає від уїдливих, колючих зауважень їх однокласників і вчителів, тому у них може виникнути відчуття, що вони ніколи нічого не доб'ються. Всім хочеться, щоб їх любили вчителі і однокласники, – відсутність такої любові може стати важким тягарем, позбавитися від якого підліток зможе, лише удавшись до відчайдушних заходів. Тому соціометричний статус старшокласника у школі є одним з показників психологічних особливостей учня, які можуть сприяти виникненню депресії, поганих відносин з однолітками, та стати чинниками, які сприяють схильності старшокласника до суїциду.[20, 78]

1.3 Чинники суїцидальної поведінки старшокласників

Особливостями суїцидальної поведінки у старшокласників є те, що існує зв’язок суїцидальності зі специфікою особистісного становлення у підлітковому віці та з рисами підліткової субкультури. Згідно з дослідженнями В.В. Суліцького, імпульсивність і рішучість – це риси, притаманні особистості суїцидента. [9, 63] Вагомо, що ці риси загалом спостерігаються й у підлітків. О.Б. Старовойтенко виділяє такі чинники суїцидальної поведінки у старшокласників: хиби освіти, виховання та професіоналізації; складності адаптації в суспільстві; збідненість прямих та опосередкованих стосунків з іншими людьми; невідповідність нав’язуваних оточенням способів поведінки; дистанція між ідеальними очікуваннями та реальними наслідками особистих вчинків; відсутність навичок рефлексії; неприйняття значущим оточенням результатів самовираження; перебільшення найближчим оточенням підлітка рівня його дорослості тощо. [6, 64]

Серед чинників суїцидальної поведінки у підлітків особливе місце належить чиннику суґестивному, що зокрема у юнаків проявляється як «ефект Вертера». Показово, що навіювання як мотив суїцидальної поведінки має значний вплив саме у підлітковому віці, а також в родинах, в яких коїлись самогубства, та в різних релігійних сектах. Поширеність суґестивного чинника та той факт, що старшокласники, як правило, відкрито чи іномовно повідомляють про свої наміри, а також залишають «послання», в яких звертаються до друзів і винуватців їхнього вчинку, є підставою вважати характерною рисою суїцидальності у підлітковому віці наявність «суїцидальних сценаріїв». У виробленні суїцидальних сценаріїв першорядна роль належить коґнітивному чиннику. Зокрема має місце така структура становлення суїцидального сценарію:

а) завваження суїцидального акту (джерелом може виступати повідомлений досвід інших осіб чи персонажів літератури, фільмів тощо). При чому цей акт значимий не як такий, а з огляду на ті «позитивні» наслідки, які він несе – прояв любові близьких осіб (або ж їхня радість у випадку самогубства, яке не вдалось), їхня помста винуватцю самогубства, докори, сумління й страждання винуватців, підтвердження в такий спосіб щирості власного почуття чи переконання (суїцид як аргумент) тощо;

б) прийняття завваженого досвіду в якості поведінкового взірця, суїцидальний акт стає етично нормативним. У спілкуванні активно відстоюється правомірність самогубств, оточуючі поділяються на дві категорії – «своїх», які схвалюють таку етичну оцінку, та «чужих», що її заперечують;

в) оформлення й повідомлення суїцидального тексту, що включає пресуїцидальні обставини, суїцидальні дії та постсуїцидальні наслідки. Пресуїцидальність тлумачиться як сукупність обставин, які з неминучістю підштовхують персонажа оповіді до самогубства. Виділяються остаточні приводи (слова, вчинки, символи тощо), з проявом яких стає неможливою відмова від самогубства. Визначається й до дрібниць деталізується спосіб скоєння самогубства (час, місце, знаряддя тощо); передбачаються і власні почуття, реакція на відчуття, останні думки та слова. Постсуїцидальність включає реакцію оточуючих і „власну присутність” під час неї;

г) аналіз життєвих обставин, які спонукають або відволікають від реалізації виробленого сценарію. Кожна подія накладається на коґнітивну схему, вписується у зміст оповіді, тлумачиться як епізод пресуїцидальності, з відповідними, заздалегідь оформленими способами реагування. На цьому етапі старшокласник розглядає себе й оточуючих лише як персонажів виробленого сценарію. Самогубство стає лише епізодом їхнього прояву. [9, 67-69]

Існують позитивні та негативні чинники запобігання суїцидальній поведінці, які проявляються ефективно лише у сув’язності. Об’єктивною основою цих чинників виступає: а) соцієтальність (причетність/ непричетність до групи); б) екзистенційно-сенсова аксіологія, що може проявлятися у вигляді релігійних, політичних чи метафізичних проектів життя індивіда.

Чинники суїцидальної поведінки у старшокласників не актуалізуються за наявності високого ступеня розвитку особистісної та соціальної рефлексії. Рефлексивний акт уможливлює: а) розуміння відносності соціальних феноменів; б) вироблення особистісного соціального ідеалу; в) усвідомлення власного життя як об’єктивного уможливлення наближення до ідеалу. Засобом профілактики становлення суїцидальної поведінки у підлітків є розвиток соцієтальних характеристик підліткових груп.

1.4 Понятті соціометричного статусу старшокласників

Соціометричний статус — це властивість особистості як елемента соціометричної структури займати певну просторову позицію (локус) у ній, тобто певним чином співвідноситися з іншими елементами.

Психологія й поводження окремої людини залежать від навколишнього середовища. З'являючись на світ, людина є зовсім незрілою. Перебуваючи в повній залежності від навколишніх, вона може жити тільки в симбіозі, ставши частиною навколишнього середовища. Останнє являє собою суспільство, у якому люди об'єднані в численні, різноманітні, більш-менш стійкі об'єднання, називані групами. Група — це сукупність людей, виділена на основі якогось одного або декількох загальних для них ознак (Р. С. Немов). Серед таких груп можна виділити великі і малі. Великі представлені державою, націями, народностями, партіями, класами, іншими соціальними товариствами, які виділяються по професійним, економічним, релігійним, культурним, освітнім, віковим, статевим й іншим ознакам. Через них здійснюється вплив ідеології суспільства на психологію людей. Безпосереднім же провідником впливу суспільства і великих соціальних груп на індивіда є мала група. Вона являє собою невеликі об'єднання людей (від 2 до 30 чоловік), зайнятих спільною справою і, які перебувають у прямому взаємозв'язку один з одним. У ній людина проводить більшу частину свого життя. Прикладами малих груп, що представляють для людини найбільше значення є родина (перша група, що бере на себе турботу про людину), шкільний клас, трудовий колектив, об'єднання близьких друзів, приятелів і т.п. У контексті даного дослідження об’єктом малої груми виступає шкільний колектив старшокласників.

Малу групу характеризує психологічна і поведінкова спільність її членів, що виділяє і відокремлює групу, робить її відносно автономним соціально-психологічним утворенням. Спільність може бути зовнішньою (по територіальній ознаці — сусіди) і внутрішньою, глибокою (родина). У малих групах легко ідентифікується членство, ясно визначена центральна діяльність і члени пов'язані один з одним добре встановленими взаєминами. Міра психологічної спільності визначає згуртованість групи, тобто рівень її соціально психологічного розвитку. Основними параметрами розподілу малої групи на види є канали комунікацій, психологічний клімат групи, групові норми.[13, 67]

Каналами комунікацій іменують структуру міжособистісних відносин у групі, психологічним кліматом групи — морально-емоційний тон міжособистісних відносин.

Міжособистісні взаємини в групах можна розглядати в статиці (що є на даний момент) і динаміці (зміні й розвитку). Загальні правила поведінки в групі називаються груповими нормами. Прийняті в групі цінності і норми є соціально-психологічною основою всіх відносин, що складаються в групі. Вони виконують регулятивну, оцінну, санкціонуючу і стабілізуючу функції.

У групах відбуваються два взаємозалежних процеси: диференціація і інтеграція. Диференціація — це поділ групи по певних ознаках (статусу, статі, віку, матеріальному становищу, національності й ін.) Інтеграція — зімкнення і об'єднання групи.

Ті самі члени групи в різні характерних для неї системах взаємин зазвичай займають неоднакове положення. Для більш точної характеристики місця кожної людини в системі внутрішніх відносин психологи користуються поняттями «позиція», «статус», «внутрішня установка» і «роль». [13, 73]

Роль — нормативно заданий і колективно схвалений зразок поведінки, очікуваний від людини, яка займає в групі певну позицію. Позиція — це поняття, що позначає офіційне положення людини в тій або іншій підсистемі відносин. Вона визначається зв'язками даної людини з іншими членами групи. Від позиції, займаної людиною в групі, залежить ступінь її потенційного впливу на вчинки інших членів групи.

Поняття «соціометричний статус» ввів Дж. Морено, розуміючи під ним — положення людини в соціальній групі, а саму систему міжособистісних відносин виділяв з емоційних, ділових і інтелектуальних зв'язків членів цієї групи. Статус — положення людини в системі внутрішніх відносин, що визначає ступінь її авторитету в очах інших учасників групи. На відміну від позиції, статус індивіда в групі — це реальна соціально-психологічна характеристика його положення в системі внутрігрупових відносин, ступінь дійсної авторитетності для інших учасників.

Внутрішня установка людини в системі внутрігрупових відносин — це особисте, суб'єктивне сприйняття нею свого власного статусу, те, як вона оцінює своє реальне положення, свій авторитет, ступінь впливу на інших членів групи. Дійсний статус і його сприйняття людиною може збігатися або розходитися.

Кожен конкретний учасник групи оцінює інших й оцінюється ними. Згодом виникають переваги і встановлюється шаблон потягів і відкидань. Різні комбінації міжособистісних ролей розвиваються з реакцій окремих особистостей один на одного. Дослідження показують, що шаблони домінування не обов'язково приймають порядок рангів. А домінує над Б, яке домінує над У і Г, але В і Г домінують над А. Чим триваліше період контакту, тим чіткіше оформлюються такі шаблони. У кожному випадку виникає унікальна мережа взаємин.Між учасниками групи може виникати взаємне притягання або взаємне відштовхування; можливо, що людина приваблива для одних і неприємна для інших; вона може бути привабливою або неприємною для одних або до нього відносяться байдуже; можлива також взаємна байдужність.

Соціометричний статус характеризує індивідуальні властивості особистості як члена групи. Це кількість виборів (переваг) яку одержує кожен член групи за результатами соціометричного опитування. Позитивний соціометричний статус характеризує лідерську позицію члена групи. Лідери — це люди або соціальні ролі, здатні чинити більший ніж інші вплив на колектив. Як правило вони займають центральне місце в комунікаційній структурі групи, і ініціативи, які проявляють ними, більше ефективні, ніж ініціативи інших членів групи, тобто вони намічають план дій, направляють їх і керують членами своєї групи, які йдуть по наміченому ними шляху і виконують їхні рекомендації. Їм належить найважливіша роль у виборі напрямку руху групи, у збереженні її традицій і звичаїв, і вони вселяють в інших членів групи впевненість у досягненні цілей, які стоять перед ними.

Негативний соціометричний статус характеризує дезорганізуючі тенденції в поведінці члена групи. Найпростіший прийом визначення соціометричного статусу — процедура таємного голосування за того або іншого кандидата при виборах по конкурсу. Спеціальною методикою виміру соціометричного статусу є соціометрія. У процесі вибору можуть виявлятися такі внутрігрупові утворення, як діади (виникають щораз, коли існує обопільний вибір) і тріади (можуть виникати коли всі три особи подобаються один одному, коли один залучає двох інших, які не особливо подобаються один одному або коли дві особи залежать від третьої, котра «експлуатує» їх).

Уявлення кожної людини про саму себе підтримується переважно реакціями людей, яких вона знає особисто. Кожне переживання людини якимсь чином пов'язане з іншими людьми, і його Я-концепція чітко вплетена у цю тканину взаємин.

Розділ 2. Дослідження залежності впливу соціометричного статусу на схильність до суїциду у старшокласників

2.1Організація експерименту

2.2 Процедура вивчення залежності суїцидальної поведінки від соціометричного статусу старшокласника

2. Діагностичне обстеження соціометричного статусу старшокласників у класі. На цьому етапі кількість обстежених складала 20 підлітків.

3. Дослідження схильності до суїціду старшокласників. На другому етапі кількість досліджуваних склала 20 підлітків.

4. Дослідження залежності схильності старшокласників до суїцидної поведінки відповідно до соціометричного статусу.

На першому етапі ми застосували методичну програму, яка складалася з методики соціометрії Дж. Морено. На другому етапі була застосована методика діагностування схильності до суїцидальної поведінки старшокласників — Патохарактерологічний діагностичний опитувальний для підлітків (ПДО) (Личко А. Є., Іванов М.Я.)

Вибірку склали 20 старшокласників — учні 11 класів Рівненської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №.13 Вибірка орієнтована на другу фазу підліткового віку за міжнародною класифікацією — 14-18 років.

2.3 Виявлення статусного розподілу серед учнів 11 класу

У запитаннях ми фіксували число виборів: кожен досліджуваний повинен був вибрати трьох однокласників, ставилися два запитання одне з позитивним і одне з негативним вибором. Досліджувані: 1) здійснювали рангування всіх однолітків за їх положенням у системі особистих взаємостосунків; 2) виражали своє уявлення про їхні стосунки один з одним; 3) визначали своє положення в системі особистих стосунків; 4) виражали своє ставлення до однолітків; 5) виявляли своє уявлення про їхнє ставлення до себе.

Метою соціометричного тесту є діагностування емоційних зв'язків, тобто взаємних симпатій між членами класу. Також ця методика дає можливість вирішення наступних задач:

1. вимір ступеню згуртованості-відокремлення в групі;

2. вияв авторитету членів групи на правах симпатії-антипатії;

3. визначення внутрішньо групових згуртованих утворень на чолі з неформальним лідером.

Процедура використання даної методики наступна:

- учні отримали інструкцію, яка містила соціометричний критерій; виходячи з запропонованого критерію, учнів прохали висловитися один про одного, здійснити взаємні вибори або відхилення, спираючись на перелік питань;

- отримані письмові відповіді на відповідні питання були статистично оброблені і представлені у вигляді соціометричної матриці. Також був вирахуваний індекс згуртованості учнівського колективу.

У дослідженні ми застосовували параметричну процедуру з обмеженою кількістю виборів, щоб знизити ймовірність випадкового вибору. Із психологічної точки зору, соціометричне обмеження змушує випробуваних більш уважно ставитися до своїх відповідей. Прийнято вважати, що для групи з 22-25 учасників мінімальна величина соціометричних обмежень повинна вибиратися в межах 4-5 виборів.

Величини обмеження соціометричних виборів представлені в таблиці 1.

Таблиця 1

Коли соціометричні картки заповнені і зібрані, починається етап математичної обробки. Найпростішими способами кількісної обробки є табличний, графічний.

Індекс соціометричного статусуi-члена групи визначається за формулою:

де С_i — соціометричний статус i-члена, R⁺ і R^- — отримані i-членом вибори, Z — знак алгебраїчного сумування числа отриманих виборів i-члена, N— число членів групи.

При обробці соціометричного експерименту ми отримуємо таблицю з якої видно яку кількість виборів отримав кожний член групи. Це число є виміром положення людини в системі особистих відносин або за прийнятою в соціометрії термінологією виміряє її «соціометричний статус».

Для визначення схильності старшокласників до суїциду було відібрано патохарактерологічний діагностичний опитувальний для підлітків, розроблений у відділенні підліткової психіатрії Психоневрологічного Інституту ім. В.М.Бехтерева. Авторами даної психодіагностичної методики є Іванов М.Я, науковий співробітник відділення підліткової психіатріїПсихоневрологічного Інституту ім. В.М.Бехтерєва та Личко А. Є. — професор, доктор медичних наук, заступник директора Психоневрологічного Інституту ім. В.М.Бехтерєва.

Патохарактерологічний діагностичний опитувальний для підлітків призначений для визначення у віці 13-18 років типів акцентуацій характеру і типів психопатій, а також сполучених з ними деяких особистісних особливостей (психологічної схильності до суїциду, алкоголізації, делінквентності й ін.)

Методика проведення дослідження

ПДО включає 25 таблиць — наборів фраз («Самопочуття», «Настрій» й ін.) У кожному наборі від 10 до 19 пропонованих відповідей.

З випробуваним проводиться два дослідження. У першому дослідженні йому пропонується в кожній таблиці вибрати найбільш підходящу для нього відповідь і відповідний номер поставити в реєстраційному аркуші № 1 (зразки реєстраційних аркушів наведені в Додатку ІІІ). Якщо в якомусь наборі підходить не один, а кілька відповідей, допускається зробити два-три вибори. Більше трьох виборів в одній таблиці робити не дозволяється. У різних таблицях можна зробити неоднакове число виборів.

У другому дослідженні пропонується вибрати в тих же таблицях найбільш невідповідні відповіді (при бажанні можна вибрати в кожній таблиці дві-три невідповідні відповіді, але не більше) і поставити відповідні номери в реєстраційному аркуші № 2.

В обох дослідженнях дозволяється відмовлятися від вибору відповіді в окремих таблицях, проставляючи 0 у реєстраційному аркуші. Якщо число таких відмов в обох дослідженнях становить у сумі 7 і більше, то це свідчить або про труднощі роботи з опитувальником у силу невисокого інтелекту, або, при достатньому інтелекті, але негативному відношенні до дослідження. В останньому випадку роботу з опитувальником можна повторити після психотерапевтичної бесіди. Велике число 0 зустрічається при сенситивному типі — такі підлітки воліють відмовчатися, ніж сказати неправду.

Зазвичай для проведення дослідження потрібно від півгодини до години часу. Дослідження можна проводити одночасно із групою випробуваних за умови, щоб вони не могли радитися або підглядати вибори один в одного.

При одержанні реєстраційних аркушів необхідно відразу ж перевірити, чи не проставлено в якій-небудь графі більше трьох номерів виборів і запропонувати випробуваному скоротити їхнє число, а якщо відмов 7 і більше — спробувати їх зменшити. У випадках явно негативного відношення до обстеження, воно може проводитися тільки після психотерапевтичної бесіди й установлення гарного контакту.

Методика оцінки результатів

Результати обстеження визначаються за допомогою коду. Цей код складений на підставі статистично достовірних (р<0,005) виборів для підлітків даного типу, певного по клінічній оцінці. Код представлений в «Тексті опитувальника». (Див. Додаток ІІ)

Буквені символи коду відповідають балам на користь відповідних типів:

Г — гіпертимний

Ц — циклоїдний

Л — лабільний

А — астено-невротичний

С — сенситивний

П — психастенічний

Ш - шизоїдний

Е — епілептоїдний

І — істероїдний

Н — нестійкий

К — конформний

Пропуск у графах, де проставлені бали, означає, що даний вибір є неінформативним. Здвоєні й строєні буквені символи (наприклад АА у виборі № 5 на тему «Самопочуття» в 1-му дослідженні, ШШШ у виборі № 3 на тему «Відношення до самітності» у другому дослідженні) означають, що за цей вибір нараховується два або три бали на користь відповідного типу. За один вибір можуть нараховуватися бали на користь двох або більше типів (наприклад, ГН на вибір 1 на тему «Настрій» у першому дослідженні означає, що 1 бал нараховується на користь гіпертимного, а 1 бал — на користь нестійкого типів).

Кодом передбачені наступні додаткові показники:

О — негативне відношення до дослідження;

Д — диссимуляція реального відношення до розглянутих проблем і прагнення не розкривати риси характеру;

Т — відвертості;

В — рис характеру, що зустрічаються при органічних психопатіях;

E — відбиття в самооцінці реакції емансипації;

d — психологічної схильності до делінквентності (тільки для підлітків

чоловічої статі);

М — рис мужності;

Ф — рис жіночності в системі відносин.

2.5 Визначення та аналіз результатів дослідження

У результаті проведеного соціометричного дослідженнявиявилося, що в серед учнів 11 класу є 3 лідери (статус 1), 11 бажаних (статус 0,49), 4 відторгнутих (статус 0,09) і 2 ізольованих учнів (статус 0) (усього 20 учнів).

Результати дослідження соціометричного статусу можна відобразити таким чином:

Діаграма 1.

Розподіл соціометричних статусів серед досліджуваних старшокласників

Відповідно до тесту ПДО визначення нестійкого типу акцентуації або в сполученні його з гіпертимним, емоційно-лабільним, шизоїдним, епілептоїдним і істероїдни типом може служити прямою вказівкою на високий ризик соціальної дезадаптації і, як наслідок — ризик розвитку саморуйнуючої поведінки. Ризик соціальної дезадаптації і розвитку само руйнуючої поведінки залежить від рівня дисфункції особистості:

1. Акцентуація характеру і крайні варіанти норми.

2. Непсихотичні розлади особистості.

3. Психотичні розлади особистості.

Стосовно теми нашого дослідження, то кризові ситуації у житті та депресія проявляється у старшокласників по-різному, залежно від психологічної акцентуації характеру.

У циклотимного — субдепресія, афекти, розпач, неусвідомлене бажання нашкодити самому собі.

В емоційно-лабільних старшокласників значимі афективні реакції інтрапунитивного типу. Суїцидальна поведінка відрізняється швидким ухваленням рішення, ґрунтується на маловизначеному прагненні «щось із собою зробити». Іншим фактором може служити бажання «забутися». Найчастіше до саморуйнівної поведінки штовхає емоційна холодність близьких і значимих осіб.

Сенситивні старшокласники страждають від почуття власної неповноцінності — реактивна депресія і визрівання суїцидальних намірів з несподіваною їхньою реалізацією.

Істероїдні старшокласники схильні до демонстративних суїцидів.

За результатами дослідження та частоті зустрічальності акцентуацій характеру методом ПДО, виявлений наступний розподіл типів: більша частина учнів, у яких виявлений епілептоїдний тип «акцентуації характеру» — 7 учнів, далі йдуть лабільний і гіпертимний типи акцентуацій з однаковим співвідношенням — по 4 учня. Психастенічний тип перебуває на третьому місці за частотою зустрічаємості — 3 учня. Результати діагностики двох учнів не приймалися до уваги при аналізі даних дослідження, у зв’язку з їх негативним відношенням до дослідження, що ймовірно вплинуло на недостовірність виявлених типів акцентуацій їх характерів. Таким чином, у досліджуваних класах, переважають епілептоїдний, лабільний, гіпертимний і психастенічний типи, що відображено на діаграмі 2.

Діаграма 2

За даними дослідження виявлена велика кількість епілептодїів, розглянемо їх першими. При зіставленні даних,отриманих у результаті проведення ПДО А.Є.Личко, отримані наступні показники: старшокласники з епілептоїдною акцентуацією, на фоні афекту, можуть перейти міру обережності. У стані самітності або в безвихідній ситуації агресія може обернутися проти них самих. Вони є учасниками азартних ігор. Максимум таких підлітків зустрічаються серед наркоманів і токсикоманів.

При аналізі даних, отриманих за допомогою використовуваної методики, серед підлітків, яким властивий лабільний тип акцентуації характеру вимальовується наступна картина: 3 випробуваних автоматично попадають в групу ризику по схильності до суїциду, тому що більшість з них тяжіють до відхилень у поведінці.

Гіпертимний тип — 2 випробуваних, що мають даний тип акцентуації становлять групу ризику у відношенні схильності до суїциду. За даними ПДО в усіх визначена психологічна схильність до шкідливих звичок. Такі підлітки зазвичай часто відвідують вечірки, де вживають спиртні напої, часто або, навіть, регулярно палять і мають високий ризик вживання наркотичних речовин. У гіпертимного старшокласника — висока схильність до ризику, та зневага небезпекою.

За даними ПДО у всіх випробуваних у даній групі виявлений ризик соціальної дезадаптациї, при цьому у половини респондентів — високий. Це може свідчити про деякі відхилення у поведінці підлітків даної категорії,що може проявлятися у вигляді схильності до суїцидальної поведінки.

Щодо респондентів, які відносяться до психастенічного типу акцентуацій, то результати дослідження показали, що представники даної категорії підлітків не схильні до думок про суїцид. Психастенічні старшокласники в стані розладу адаптації характеризуються нерішучістю, відчувають страх відповідальності.

Відповідно до поставленої мети дослідження була простежена залежність схильності до суїциду старшокласників від їх соціометричного статусу. У результаті ми отримали такі дані: найбільш схильні до суїцидальної поведінки старшокласники з патохарактерологічний типом — епілептоїдний, серед них 1 старшокласник має соціометричний статус — лідер, 4 — бажані, 2 — відторгнуті та один старшокласник з соціологічним статусом ізольований. Серед інших типів виявлених патохарактерологічних типів старшокласників, які лише деякою мірою схильні до суїцидальної поведінки (відповідно до психодіагностики за методикою ПДО), переважають підлітки з соціометричним статусом бажані.

Таким чином, на підставі проведеного дослідження, при аналізі даних, отриманих по застосовуваних методиках: патохарактерологічний діагностичний опитувальник А.Є.Личко, Іванов М.Я (ПДО), та метод соціометричного дослідження Дж. Морено, можна узагальнити, що епілептоїдний і лабільний та гіпертимний типи старшокласників мають найбільший вплив на формування схильності до суїцидальної поведінки.

Співставлення результатів діагностики по двох методиках показало, що схильність до суїциду лише в деякій мірі може залежати від соціометричного статусу старшокласника. Тому що, виявлені підлітки зі схильністю до суїциду мають як статус лідера у групі однолітків, так і статуси бажаних та відторгнутих. Лише один старшокласник зі статусом — ізольований — потрапив до когорти старшокласників схильних до суїцидальної поведінки, що не може бути підтвердженням того, що негативне ставлення в до особи в групі однолітків може бути причиною суїциду серед старшокласників. Звичайно, ця негативна реакція з боку однолітків може погіршити в деякій мірі психологічний стан суїцидально-схильного старшокласника. Але, вочевидь, соціометричний статус у групі однолітків не може бути чинником схильності до суїцидальної поведінки особистості.

Висновки

Суїциди в наш час посідають третє місце серед причин смерті підлітків. Підлітковий вік, особливо в період інтенсивних пубертатних змін, створює і великі труднощі для виявлення і діагностики тих або інших змін особистості і психічних розладів, які тільки починаються. З іншого боку, підлітковий вік, до якого відносяться старшокласники, як початок життєвого шляху людини і час найбільш інтенсивних розкриттів її можливостей, спричиняється і особливою соціальною і морально-етичною значимістю різних девіацій і психічних порушень.

У віковій групі старшокласників зростає суїцидальна активність. Особливості у формуванні суїцидальної поведінки пов’язані з індивідуально-психологічними та соціально-психологічними особливостями даного віку. Значущість психологічних чинників у суїцидальному генезі висуває на перший план необхідність їх детального вивчення. Поширеність серед підлітків внутрішніх форм суїцидальної поведінки та провідна роль суїцидальних ідеацій в генезі самогубства вказує на необхідність їх раннього виявлення з метою попередження скоєння самогубства. З огляду на це, головний акцент в профілактиці суїцидальної поведінки повинен бути спрямований саме на внутрішню суїцидальну поведінку, на попередження її переростання в суїцидальні спроби та самогубство.

На формування суїцидальних уявлень та тенденцій впливають різні індивідуально-психологічні чинники. В цілому для підлітків з будь-якими формами суїцидальних ідеацій характерні високий рівень депресії, низька самооцінка, висока особистісна тривожність, дразливість та почуття вини. Ціннісно-смислова сфера підлітків з суїцидальними ідеаціями відзначається негативним ставленням до процесу життя. У цих підлітків переважають авантюрний, діяльний, відданий, ідіосинкратичний, чутливий, серйозний типи особистості. Ймовірними розладами особистості є, відповідно, антисоціальний розлад, активність на межі зриву, залежний розлад, самоприниження, а також шизопатія, ухиляння та депресивний розлади особистості. Основні механізми психологічного захисту: заміщення, компенсація, регресія та заперечення.

В генезі суїцидальних тенденцій значимими виявились показники ситуативної тривожності, непрямої агресії та образи. Відзначається відсутність сенсу в житті, незадоволення життєвою перспективою, результатами прожитого періоду та нездатність контролювати власне життя. Відсутність різниці між групами за рядом важливих індивідуально-психологічних чинників свідчить про ризик скоєння самогубства за наявності як суїцидальних уявлень, так і суїцидальних тенденцій.

Серед соціально-психологічних показників найбільш значимо впливають на формування суїцидальних ідеацій такі як: наявність в оточенні підлітків осіб з суїцидальної поведінкою, негативне ставлення до матері, позитивне ставлення до самогубства. Суїцидальні тенденції виникають через порушення стосунків в сім’ї, позитивне ставлення до суїцидальних думок та до смерті, через суб’єктивне відчуття самотності.

Для виникнення суїцидальних уявлень значимим є показник ставлення до школи, однокласників та друзів, що вказує на роль міжособистісних дружніх стосунків в формування суїцидальних думок та фантазій, але не приводить до розвитку більш серйозних форм суїцидальних ідеацій. Такі показники, як поведінка в школі та успішність в навчанні не мають значимого впливу на формування суїцидальних ідеацій.

З віком кількість суїцидальних ідеацій у підлітків збільшується, різко зростаючи у віці 14 років та досягаючи свого максимуму в 17 років. Серед дівчат суїцидальні ідеації більш поширені, ніж серед хлопців.

Провідну роль у формуванні суїцидальних ідеацій старшокласника відіграють такі показники: наявність в його оточенні суїцидентів, високий рівень депресії, негативне ставлення до сім’ї та позитивне ставлення до суїцидальних спроб. Ці чинники створюють депресивний стан, який за наявності негативних стосунків в сім’ї та прикладу суїцидальної поведінки в оточенні приводить до виникнення суїцидальних ідеацій серед старшокласників.

Проведене дослідження свідчить, що епілептоїдний і лабільний та гіпертимний типи старшокласників мають найбільший вплив на формування схильності до суїцидальної поведінки. Співставлення результатів діагностики по двох методиках показало, що схильність до суїциду лише в деякій мірі може залежати від соціометричного статусу старшокласника. Тому що, виявлені підлітки зі схильністю до суїциду мають як статус лідера у групі однолітків, так і статуси бажаних та відторгнутих. Лише один старшокласник зі статусом — ізольований — потрапив до когорти старшокласників схильних до суїцидальної поведінки, що не може бути підтвердженням того, що негативне ставлення в до особи в групі однолітків може бути причиною суїциду серед старшокласників. Звичайно, ця негативна реакція з боку однолітків може погіршити в деякій мірі психологічний стан суїцидально-схильного старшокласника. Але, вочевидь, соціометричний статус у групі однолітків не може бути чинником схильності до суїцидальної поведінки особистості.

Профілактика та корекція суїцидальних ідеацій в підлітковому віці повинна базуватися на знанні вікових, індивідуально- та соціально-психологічних чинників суїцидальної поведінки та охоплювати ранню діагностику суїцидальних схильностей з використанням методів скринінгового обстеження, клінічне інтерв’ю та диференційовану психокорекційну роботу. Психологічна допомога повинна надаватися в залежності від етапу розвитку суїцидальної поведінки. Так, у старшокласників з наявністю суїцидальних тенденцій на момент обстеження доцільно застосовувати кризову терапію з подальшою індивідуальною чи груповою роботою; за неодноразової появи суїцидальних уявлень доцільно працювати з індивідуально-психологічними особливостями старшокласників даної групи. З цією метою можуть застосовуватися тренінгові програми та індивідуальна психокорекційна робота.

Список використаної літератури:

1. Амбрумова А. Г. Актуальные проблемы суицидологии. — М.: МНИИП МЗ, 1986. —112 с.;

2. Амбрумова А. Г., Тихоненко В. А. Диагностика суицидального поведения. — М.: Минздрав, 1990. - 106 с.;

3. Андрейко М. Ф., Шатайло Н. А. Некоторые психологические особенности мотивации суицидального поведения // Медицинские исследования. — 2001. — Т. 1, вып. 1. — С. 108–109;

4. Ариес Ф. Человек перед лицом смерти. — М.:Изд. группа «Прогресс» — «Прогресс-Академия», 1992;

5. Вашека Т.В. Використання проективних методик з метою діагностики суїцидальних тенденцій у підлітків. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. «Соціологія. Психологія. Педагогіка». – 2005. – Вип.22. – С. 33-36;

6. Вашека Т.В. Перспективи дослідження психологічних аспектів проблеми суїцидальної поведінки // Збірник наукових праць інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології. – 2004. – Т.VI, Вип.6. – С.65-73.

7. Вашека Т.В. Програма профілактики суїцидальної поведінки в підлітковому віці. // Збірник наукових праць інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології. – 2005. – Т.VIІ, Вип.6. – С. 57-64;

8. Вашека Т.В. Профілактика самогубства серед підлітків: методика для вимірювання суїцидальної поведінки. // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. – №4 (73) – С.53-57;

9. Вашека Т.В. Психологічні чинники суїцидальних ідеацій в підлітковому віці. // Збірник наукових праць інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології. – 2005. – Т.VIІ, Вип.5. – С. 63-73;

10. Горская М. В. Диагностика суицидального поведения у подростков. //Вестник психосоциальной работы. —1994. — № 1. — С.24-32;

11. Демичев А. В. Дискурсы смерти. — СПб.: ИНА-ПРЕСС, 1997. – 200с.;

12. Драгунова Т.В. Психологический анализ оценки поступков подростками.// «Вопросы психологии личности школьника». — М., 1991;

13. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология: Учебное пособие — М.: ИНФРА-М, 1997.—256 с.;

14. Дуткевич Т.В. Загальна психологія: (Конспект лекцій): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Кам'янець-Подільський держ. педагогічний ун-т. Кафедра психології. — Кам'янець-Подільський, 2002. — 96с.;

15. Ефремов В.С. Основы суицидологи. — СПб: «Издательство «Диалект», 2004. – 480 с.;

16. Зотов М.В. Суицидальное поведение: механизмы развития, диагностика, коррекция. – СПб.: Речь, 2006.;

17. Исаев Д. С. Психология суицидального поведения. — Самара. 2000;

18. Личко А.Е. Подростковая психиатрия. Руководство для врачей. — Л.: Медицина, 1985;

19. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. — Л.: Медицина, 1977; изд. 2–е доп. и перераб., Л.: Медицина, 1983;

20. Лосієвська О.Г. До питання про суїцидальні тенденції у поведінці підлітків. // Теоретичнi i прикладнi проблеми психологiї та педагогіки: Збiрник наукових праць СНУ ім. В.Даля за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції з проблем вищої освіти «Університет і регіон». — Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2006. - С.77 – 80;

21. Лосієвська О.Г. Криза підліткового віку як чинник поведінки з відхиленнями. // Теоретичні і прикладні проблеми психології. - Луганськ: Ювілейний збiрник наукових праць СНУ ім. В. Даля, 2005.- №1(9). - С.112 -118;

22. Лосієвська О.Г. Психологічні засоби попередження суїцидальної поведінки у підлітків. // Психологічні проблеми збереження репродуктивного здоров’я.: Матеріали Міждународної науково-практичної конференції / Упоряд. М. - Л. А. Чепа, Н.В.Слободяник. — К.: Міленіум, 2005. - С. 298 – 305;

23. Лосієвська О.Г. Розвиток рефлексії як засіб профілактики суїцидальних тенденцій у підлітків. // Збірник наукових праць. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2006. – С.86 – 89;

24. Лосієвська О.Г. Соціально-історичний аспект суїцидальної поведінки. // Материалы ІІ Международной конференции по экологической психологии, посвящённой 10-летию лаборатории экологической психологии Института психологии им. Г. С. Костюка АПН Украины: Актуальные проблемы психологии. Сборник научных трудов Института психологии им. Г. С. Костюка АПН Украины.- К., 2005. - Т. 7, вып. 5., ч.1 - С. 307-314;

25. Лосієвська О.Г. Соціально-психологічні характеристики підлітків з парасуїцидальною поведінкою. // Проблеми загальної та педагогічної психології / За ред. академіка С.Д. Максименка: Збірник наукових праць Інституту психологiї ім. Г.С.Костюка АПН України. — К.: Главник, 2005. - Вип.26, в 4-х томах, том 3.- С. 17 – 22;

26. Лосієвська О.Г. Тренінг інтелектуальної, особистісної та соціальної рефлексії як засіб профілактики суїцидальних тенденцій у підлітків. // Теоретичнi i прикладнi проблеми психологiї та педагогіки.: Збiрник наукових праць СНУ ім. В.Даля , 2005. – С.140-148;

27. Москалець В. П. Психологія суїциду. — К.: ВЦ Академія, 2004. —288с.;

28. Походенко С.В. До питання про виховання лідера в підлітковому віці. //Актуальні проблеми педагогіки та психології: збірник наукових праць. — Ніжин. —1995. — С.158-162;

29. Походенко С.В. Лидерство у подростков как объект психологического исследования. //Психологічна служба в системі освіти: проблеми та перспективи. — Запоріжжя. —1994. — С.29-33;

30. Походенко С.В. Особливості соціалізації підлітків у мікросередовищі. //Проблеми соціалізації сучасних підлітків. —Запоріжжя. —1998. — С.6-56;

31. Походенко С.В. Становлення мотивації лідерства у підлітків шляхом ідентифікації зі «значущим іншим».// Наукові записки НДПУ. —Ніжин.—1998. —С.9-13;

32. Плоткин А. А.Структура качественных индивидуальных особенностей эмоциональности // Вопр. психол. — 1982. — № 5. — С. 114—118;

33. Попов Ю.В. Границы и типы саморазрушающего поведения у детей и подростков. // Саморазрушающее поведение у подростков. Сборник научных трудов. Под ред. А. Е.Личко. – Л., 1991;

34. Психологические тесты под редакцией А. А. Карелина – М.: Владос, 1999 — 340 с.;

35. Психологические тесты. – М.: Прогресс, 1990 — 318 с.;

36. Пурич-Пейакович Йу., Дуньич, Душан И. Самоубийство подростков. —М.: Медицина, 2000. - 168 с.;

37. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. 8-е издание. — СПб.: Питер, 2000;

38. Роббер М. А. Психология индивида и группы. — М.: Прогресс, 1988 —374с.;

39. Суліцький В. В. Психологія суїцидальної поведінки. — К.: МП Леся, 2001. – 316 с.;

40. Шнейдман Э. Душа самоубийцы. – М.: Смысл, 2001. - 315 с.;

41. Шустов Д.И. Аутоагрессия, суицид и алкоголизм. – М.: «Когито-Центр», 2004. – 214 с.

Додатки

Додаток 1

Анкета для визначення соціометричного статусу старшокласників

1.

а) До кого у своєму класі ти звернувся/лася би за порадою у важкій життєвій ситуації?

б) З ким із класу тобі не хотілося б ні про що радитися?

2.

а) Якби всі учні Твого класу жили в гуртожитку, з ким з них тобі хотілося б оселитися в одній кімнаті?

б) Якби весь твій клас переформували, кого з однокласників ти не хотів/ла б залишити у своєму класі?

3.

а) Кого з класу ти запросив/ла би на День Народження?

б) Кого з твого класу ти не хотів/ла би бачити на своєму Дні Народженні?

Додаток І І

Тест ПДО і код розшифрування результатів

I. САМОПОЧУТТЯ

I. НАСТРІЙ

III. СОН І СНОВИДІННЯ

IV. ПРОБУДЖЕННЯ ВІД СНУ

V. АПЕТИТ І ВІДНОШЕННЯ ДО ЇЖІ

VI. ВІДНОШЕННЯ ДО СПИРТНИХ НАПОЇВ[1]

VII. СЕКСУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

VIII. ВІДНОШЕННЯ ДО ОДЯГУ

IX. ВІДНОШЕННЯ ДО ГРОШЕЙ

X. ВІДНОШЕННЯ ДО БАТЬКІВ

XI. ВІДНОШЕННЯ ДО ДРУЗІВ

XII. ВІДНОШЕННЯ ДО НАВКОЛИШНІХ

XIII. ВІДНОШЕННЯ ДО НЕЗНАЙОМИХ ЛЮДЕЙ

XIV. ВІДНОШЕННЯ ДО САМОТНОСТІ

XV. ВІДНОШЕННЯ ДО МАЙБУТНЬОГО

XVI. ВІДНОШЕННЯ ДО НОВОГО

XVII. ВІДНОШЕННЯ ДО НЕВДАЧ

XVIII. ВІДНОШЕННЯ ДО ПРИГОД І РИЗИКУ

XIX. ВІДНОШЕННЯ ДО ЛІДЕРСТВА

XX. ВІДНОШЕННЯ ДО КРИТИКИ Й ЗАПЕРЕЧЕНЬ

XXI. ВІДНОШЕННЯ ДО ОПІКИ Й НАСТАВЛЯНЬ

XXII. ВІДНОШЕННЯ ДО ПРАВИЛ І ЗАКОНІВ

XXIII. ОЦІНКА СЕБЕ В ДИТИНСТВІ

XXIV. ВІДНОШЕННЯ ДО ШКОЛИ

XXV. ОЦІНКА СЕБЕ В ЦЕЙ МОМЕНТ

Додаткові бали, що нараховують за показники за графіком

Додаток ІІІ

Реєстраційний аркуш № 1

(1-е дослідження)

Прізвище, ім'я, по батькові_____________________________________

Поставте в графі "Номера обраних відповідей" номера тих відповідей, які найбільше для Вас підходять. Більше трьох виборів в одній таблиці робити не дозволяється.

Реєстраційний аркуш № 2

(2-е дослідження)

Прізвище, ім'я, по батькові_____________________________________

Поставте в графі "Номера найбільш невідповідних відповідей" номера тих відповідей, які найбільше для Вас не підходять. У кожній таблиці дозволяється відзначати не більше трьох номерів.

Додаток ІV

Соціограма

- + - вибір позитивний,

- - - вибір негативний

Пояснення до соціоматриці:

1 Дедовець А.

2 Лисовська А.

3 Бутянюк Ю.

4 Яцик І.

5 Остроголов Є.

6 Такушевич Ю.

7 Парчук О.

8 Білоус І.

9 Жданович Я.

10 Максимчук Т.

11 Юркевич В.

12 Савченко В.

13 Ратько М.

14 Ващенко А.

15 Лозовик Т.

16 Князевич Д.

17 Сосновська Н.

18 Ковальчук Т.

19 Батрушевич О.

20 Клинова Р.

[1] Цифрами позначені балли шкали V (психологічної схильності до алкоголізації).