Різновиди планів на підприємстві та їх комплекси

Як зазначалось раніше, планування є важливою функцією управління, яка, як і управ­ління, видозмінюється в процесі розвитку економіки.

Перехід до ринкової концепції управління вимагає перегляду всіх елементів плану­вання. Автоматична заміна планування ринковими регуляторами не пройшла й не могла: більше того, самі ринкові методи управління виникнути не можуть. Необхідно було на плановій основі створити умови для їх формування через роздержавлення, приватиза­цію, реструктуризацію, санацію тощо.

Планування як форма державного впливу на економіку існує у всіх країнах. Воно органічно вписується в ринковий механізм господарювання. В процесі планування важ­ливо визначити, що і як повинна планувати держава, а що - самі суб'єкти господарю­вання. Щоб вирішити цю проблему розглянемо види планування.

За змістом і формою прояву розрізняють такі види (форми) планування і планів:

1. З точки зору обов'язковості планових завдань розрізняють директивне та індикативне планування.

Директивне планування - це процес прийняття рішень, які мають обов'язковий характер для об'єктів планування. Вся система соціалістичного народногосподарсь­кого планування носила виключно директивний характер, силу закону. Директивні пла­ни мали, як правило, адресний характер і відрізнялися надмірною деталізацією. Таке планування може бути ефективним засобом вирішення багатьох завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприклад, у сфері охорони навколишнього середови­ща, оборони, соціальної політики.

Індикативне планування є найбільш розповсюджена у всьому світі форма дер­жавного планування макроекономічного розвитку. Індикативне планування є антипо­дом директивного тому, що цей план не має обов'язкового до виконання характеру, хоча в ньому можуть бути і обов'язкові завдання. В цілому він має направляючий, рекомендаційний характер. Основне завдання такого планування не тільки в тому, щоб дати кількісну оцінку показників, що характеризують динаміку, структуру та ефек­тивність економіки, а насамперед в тому, щоб забезпечити ув'язку та збалансованість всіх показників розвитку економіки. Індикативне планування має інформаційний, орієн­туючий характер (контрольні цифри, економічні регулятори).

Індикативне планування застосовується і на мікрорівні. У цьому випадку при скла­данні перспективних планів застосовується індикативне, а в поточному плануванні -директивне планування.

На відміну від плану (індикатору), зобов'язання (директива) пов'язане з прийнят­тям рішення про конкретні дії.

2.Залежно від терміну, на який складається план, і ступеня деталізаціїпланових розрахунків прийнято розрізняти довгострокове (перспективне), середньо-строкове і короткострокове (поточне) планування.

Перспективне планування охоплює період понад 5 років - 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, соціальний, економічний та науково-технічний розвиток. Таке планування потрібно відрізняти від прогнозування.

Прогнозування — це процес передбачення, побудований на ймовірності, науково обгрунтованому судженні про перспективи розвитку об'єкта в майбутньому.

Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. На деяких підприємствах середньострокове планування сумісне з поточним. У цьому випадку складається п'ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткостроковим плануванням.

Поточне планування охоплює період до 1 року - піврічне, квартальне, місячне, де­кадне, тижневе і добове планування.

3.За складом планових рішень розрізняють:

а)стратегічне планування;

б)поточне (оперативно-календарне планування);

в)зведене планування загальних результатів та фінансове планування.

При стратегічному плануванні на основі поставлених цілей визначаються обся­ги і структура продуктово-асортиментної програми підприємства, а також структура і обсяги ресурсів (потенціалу), необхідних для виробництва і реалізації продукції. Стра­тегічне планування безпосередньо пов'язане з діяльністю підприємства у так званому довгостроковому періоді, оскільки зміна потенціалу передбачає планування розміру підприємства, структури виробництва, виробничої потужності, структури капіталу, а також організаційної структури, юридичної форми і системи управління підприємством у цілому. Основна мета стратегічного планування полягає у створенні потенціалу для виживання підприємства в умовах динамічної зміни зовнішнього середовища, що по­роджує невизначеність перспективи. В результаті такого планування підприємство ста­вить перспективні цілі і виробляє шляхи їх досягнення.

На сьогодні стратегічне планування зайняло своє місце в ряді функцій менедж­менту. Багато в чому воно набуло нового змісту, збагатилося за рахунок синтезу з новим підходом. Сьогодні, поряд із формальними, кількісними методами, стратегічнепланування використовує творчий, інтуїтивний підхід. Не будучи універсальним ме­тодом досягнення успіху в бізнесі, воно в той же час створює основу для успішної діяльності підприємства.

Стратегічне планування складається з ряду взаємозалежних етапів.

Спочатку проводиться дослідження зовнішнього і внутрішнього середовища органі­зації, потім визначаються основні орієнтири підприємства, на наступному етапі, у рам­ках стратегічного аналізу, порівнюються результати першого і другого етапів, визнача­ються можливі варіанти стратегій, потім вибирається один із варіантів і формується власна стратегія; на останньому етапі готується остаточний стратегічний план, вихо­дячи з раніше проведених розробок, пропозицій нижчестоячих рівнів.

Стратегічний план підприємства базується на:

-визначенні попиту на продукцію, що виробляється або може бути вироблена; прогнозуванні її збуту та можливостей збільшення експорту й зменшення імпорту; збільшення на цій основі обсягів виробництва та реалізації продукції;

-перевірці збалансованості прийнятих обсягів із наявними потужностями й техно­логічним забезпеченням, а також розробці заходів, спрямованих на реконструкцію й технічне переоснащення виробничих потужностей з урахуванням екологічних вимог і конкретних пропозицій щодо поставок устаткування та матеріальних ресурсів на такі цілі;

-вивченні можливостей забезпечення виробництва матеріально-технічними ре­сурсами;

-визначенні перспективи соціального стану трудового колективу; кількості ро­бочих місць), оплати праці, витрат прибутку на соціальні цілі;

-вивченні можливостей фінансування заходів плану за рахунок власного прибут­ку, державних асигнувань, кредитів, іноземних інвестицій тощо;

-визначенні кінцевих результатів роботи підприємства за даним планом: обсягів виробництва та реалізації продукції, собівартості та ціни, чистого прибутку, ефектив­ності виробництва, ступеня ризику.

У процесі поточного планування, на відміну від стратегічного, планування про­водиться на короткостроковий період на базі визначеної виробничої програми, задано­го потенціалу та системи управління, охоплює всі сфери виробничо-господарської діяль­ності підприємства, підпорядковує їх досягненню цілей. Традиційно комплекс планів відображає функціональні сфери діяльності (функціональні підсистеми планування), а саме: випуск продукції, її реалізацію; забезпечення виробництва необхідними засоба­ми (обґрунтування виробничою потужністю), матеріальними та трудовими ресурса­ми; визначення витрат і фінансових результатів. У підсистему поточного планування входить також розробка планів у розрізі виробничих і обслуговуючих підрозділів підпри-sємства, які конкретизують досягнення загальних цілей для кожного з них. У рамкахї поточного планування розробляються також окремі проекти здійснення загальних стра-1 тегічних та поточних планів, які не передбачають змін у потенціалі підприємства.

Які основні відмінності між стратегічним та поточним плануванням?

Основне питання стратегічного планування - чого хоче досягти підприємство : майбутньому? Поточне планування зосереджене на тому, як підприємство повинно досягти такого стану. Тобто різниця між стратегічним і поточним плануванням - це| різниця між цілями і засобами.

Інші відмінності:

-прийняття рішень нарівні поточного планування, як правило, буває менш суб'єк­тивним, тому що менеджерам, які займаються поточним плануванням, більше дос­тупна конкретна інформація. При поточному плануванні застосовують кількісні мето­ди аналізу, які базуються на комп'ютерних технологіях;

-виконання поточних рішень краще відслідковується, менш піддається ризику, оскільки такі рішення стосуються, в основному, внутрішніх проблем;

-поточні рішення легше оцінюються, тому що можуть бути виражені в більш конкретних цифрових результатах;

-для поточного планування характерно також тяжіння до рівнів окремих підрозділів -виробничих, регіональних, функціональних.

Оперативно-календарне планування є завершальним етапом у плануванні госпо­дарської діяльності підприємства. Основне його завдання - в конкретизації показників по­точного плану з метою організації планомірної та ритмічної роботи підприємства і його структурних підрозділів. Воно пов'язує всі елементи підприємства в єдиний виробничий організм, включаючи технічну підготовку, виробництво, матеріально-технічне забезпе­чення, створення і підтримку необхідних запасів матеріальних ресурсів, збут продукції.

Якщо стратегічне планування розглядається як пошук нових можливостей підприє­мства, поточне потрібно вважати процесом створення передумов для реалізації цих нових можливостей, а оперативно-календарне планування - процесом їх реалізації.

Основною функцією зведеного планування є визначення сукупних фінансово-еко­номічних результатів діяльності підприємства та фінансове планування.

Планування інвестицій і проектів розглядають як особливий комплекс, що зай­має проміжне місце між стратегічним та поточним плануванням, або виокремлюють його за належністю до довгострокового періоду функціонування підприємства, як тільки воно передбачає зміну потенціалу підприємства.

Проект — це задум (завдання, проблема) та необхідні засоби його реалізації із метою досягнення бажаного економічного, технічного, технологічного чи організацій­ного результату. Під проектом розуміють також сукупність організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення визначених дій.

Інвестиційний проект - це комплекс заходів зі створення нового або модерні­зації діючого виробництва товарів, або надання послуг із метою отримання доходів і досягнення соціального ефекту.

Бізнес-план - це документ, який є результатом комплексного дослідження основних сторін діяльності підприємства; опис функціонування новостворюваного чи реконструк­ції діючого підприємства; робочий інструмент підприємця для організації своєї роботи. Бізнес-план на відміну від плану підприємства відображає розвиток одного конкретного напрямку його роботи на визначеному ринку. Підприємство може одночасно мати кілька бізнес-планів. Ступінь деталізації обґрунтувань у бізнес-плані може бути різним. У ма­лому бізнесі бізнес-план та план підприємства можуть збігатися і за обсягом, і за змістом.