Соціально-психологічна характеристика особистості. Характер

Соціально-психологічна характеристика особистості. Характер

Зміст

1. Характер і його вияви

2. Акцентування характеру

3. Шляхи формування характеру

1. Характер і його вияви

Індивідуальна своєрідність особистості проявляється не тільки в особливостях перебігу психічних процесів (глибока спостережливість, добра пам'ять, багата уява) і риси темпераменту, а й її ставленні до інших людей, праці та ін., тобто в особливостях її характеру. За всієї своєї важливості темпераменту не розкривають того, чого керується людина у своїх діях і вчинках, як ставиться до своїх обов'язків, інших людей і до себе. Але ці риси характеризують її як особистість. Їх охоплює поняття "характер".

Сутність характеру. Термін "характер" грецького походження і в перекладі означає "риса", "ознака", "особливість". У наукове і побутове використання його вперше ввів давньогрецький учений, філософ і друг Аристотеля Теофраст (IV-III ст. до н. е.). до нього для позначення діяльного чи практичного аспекту особливості використовували термін "етос". Із самого початку слово "характер" означало сукупність різних ознак (частіше морального плану), які відрізняють одну людину від іншої. Охарактеризувати людину означало виявити суттєві ознаки, які виокремлюють її серед людей. Поступово зміст його змінювався. У це поняття стали включати не всі істотні ознаки, а тільки такі, які позначають властивий певній людині спосіб поведінки і взаємодії з іншими людьми.

У значенні прикметної ознаки слово "характер" використовують і донині в технічних, природничих і гуманітарних науках. У цьому розумінні говорять "характер сплав різних металів", "характер зварювання", "характер погоди", "характер хвороби" та ін.

Коли йдеться про характер людини, то мають на увазі такі її риси, як сумлінність чи несумлінність у роботі, чуйне чи байдуже становлення до людей, привітність, скромність, егоїзм, сміливість, охайність, бережливість. Багато вчених вважає становлення головною ознакою характеру. У ньому виражено суспільно-історичний досвід зв’язку індивіда з навколишнім світом. Разом із тим у характері конкретної людини відображаються суспільно-історичні умови, в яких вона живе, і спрямованість її виховання, оскільки і те, й інше визначають певні риси характеру особистості.

Характер (гр. сharakter – прикметна риса, ознака) – складне й індивідуально-своєрідне й індивідуально-своєрідне поєднання рис людини, яке формулюється в процесі її розвитку під впливом умов життя та виховання і виявляється в її поведінці.

Характер є основою особливості. Від його особливостей значно залежать стиль поведінки і діяльності людини, її життєві успіхи й невдачі. Позитивні характерологічні риси допомагають долати серйозні труднощі при досягненні поставлених цілей. Люди з такими рисами доброзичливо ставляться до інших людей, установлюють дружні стосунки, успішно співробітничають, стимулюють діяльність колективу, роблять її цікавою і повнокровною. І навпаки, людина з важким характером – похмура, озлоблена, заважає жити всьому колективу, створює атмосферу напруженості, нервозності, є джерелом постійних конфліктів.

Відносини між людьми встановлюються і розвиваються в суспільстві. При цьому в межах кожного етносу формується так званий типовий характер, що охоплює найтиповіші риси. Типові риси етносу по-різному виявляють себе залежно від інтересів, здібностей, почуттів, мотивів людини, тобто тих внутрішніх умов, через які переломлюються зовнішні впливи, що й зумовлює індивідуальність людини та неповторність її характеру.

Виявляється характер людини в її діях та вчинках і накладає на них певний відбиток. Від нього залежить поведінка людини за різних обставин: рішучість у прийнятті рішень, наполегливість у досягненні поставленої мети, винахідливість при уникненні небезпеки тощо.

Характер і темперамент. Ці дві індивідуально-психологічні особливості людини тісно пов'язані між собою. Деякі вчені стверджують, що темперамент є динамічним аспектом чи навіть основою характеру. Проти такої думки рішуче виступив В.Мерлін, який стверджував, що включати темперамент у характер не слід, тим більше ототожнювати ці психологічні категорії. Він зазначав, що властивості темпераменту, характеризуючи особливості темпераменту, характеризуючи особливості динаміки окремих психічних процесів, мають відносну постійність, перебувають у строго закономірному співвідношенні як тип і одночасно зумовлені загальним типом нервової системи.

Точніше було б вести мову про взаємозв'язок між темпераментом та характером і їх взаємовплив, що може набути різної форми. В одних випадках наявне якісне перетворення темпераменту під впливом характеру, в інших – характер може перебувати під впливом темпераменту. Спостереження над людьми показують, що такі риси, як рішучість і сміливість, скоріше можна виявити у сангвініків і холериків, ніж у флегматиків. Навпаки, обережність і витримка більше властиві флегматику, ніж сангвініку. Але ці зв'язки не є закономірними, і на них не слід орієнтуватися в пізнанні людського характеру.

Не можна заперечувати, що темперамент впливає на деякі риси характеру, надаючи їм своєрідного вираження. Але темперамент може впливати на форму вияву характеру, то характер значно більше і глибше впливає на темперамент, на підпорядкування емоційної збудливості змістовому аспекту особистості, її спрямованості і волі.

Характер як одна з істотних особистостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське "Я" як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сутності. І. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, відстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів. Якщо ми аналізуємо особистість, писав він, - ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну, ніжну тощо. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх взаємозв’язку, то характеру людини, звичайно, визначати не можна. Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси висуваються на перший план, а які – ледве виявляються, затираються.

Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

- спрямованість;

- переконання;

- розумові риси;

- емоції;

- волю;

- темперамент;

- повноту;

- цілісність;

- визначеність;

- силу.

Справжню людину – активного діяча, колективіста, патріота, інтернаціоналіста, гуманіста – характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та вимогливою, непохитною та поступливою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів харктеру залишається і саме у цьому виявляється.

Способи формування характеру залежить від особливостей темпераменту. За однакових умов у холерика легше виробити рішучість і сміливість, ніж у флегматика чи меланхоліка, а у флегматика легше виховувати витримку, ніж у холерика.

Вважають, що поведінка людини зумовлена не тільки вродженими властивостями нервової системи, а й постійними впливами середовища на організм. У процесі розвитку людини в корі великих півкуль головного мозку утворюється багато складних і міцних систем тимчасових нервових зв'язків, які є фізеологічною основою звичних індивідуально-своєрідних форм поведінки людини. Виняткову роль при цьому відіграє друга сигнальна система, яка є найвищим регулятором людської поведінки. Тип нервової системи не визначає ні окремих рис, ні характеру загалом на основі будь-якого типу можна сформувати всі соціально значущі властивості особистості.

Але формування систем зв'язків відбувається неоднаково у представників різних типів нервової системи. Для людини як суспільної істоти навколишнє середовище є передусім суспільним середовищем. Тому її характер детермінований суспільним буттям – суспільними умовами, в яких вона живе і діє. Він не є вродженим, постійним і незмінним. Жодна дитина не буває від народження працелюбною чи лінивою, чесною чи лицемірною, дисциплінованою чи нестриманою. Ці якості не є фатально зумовленими типом нервової системи.

Характер формується протягом життя під впливом життєвих обставин. Однак людина не пасивний об'єкт їх впливу. Вона активно взаємодіє із середовищем, змінює його, переборює несприятливі умови. Не середовище саме по собі, а діяльність людини в ньому відіграє вирішальну роль у формуванні характеру. Оточення, в якому перебуває людина, умови її життя і діяльності, життєвий шлях – індивідуально-своєрідні й неповторні. Наслідком цього є нескінченна різноманітність людських характерів.

2. Акцентуації характеру

Носієм характеру є людина. Риси її характеру позначаються на діяльності, стосунках, способах дії в найширшому їх розумінні – в сім'ї, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою.

Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює тло для індивідуальних проявів рис характеру, і проявів не властивих для більшості певної соціальної групи рис характеру викликає заперечення, осуд.

Особливості типового характеру виявляються при позитивному або негативному ставленні до праці, інших людей, самого себе, предметів та явищ дійсності.

Ставлення до інших виявляється залежно від обставин і характеру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах характеру.

Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість, дотримання слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість, Засадові стосовно них – гуманістичні моральні якості людей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.

До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.

Характер може виявлятися більшою або меншою мірою. Це саме стосується також й рис характеру, кожна з яких має різний кількісний ступінь вияву.

Надмірний вияв окремих рис характеру та їх поєднань, крайні варіанти норми в психології називають акцентуаціями характеру.

У людей, акцентуації яких відхиляються від середньої норми, іноді можуть виникати деякі проблеми і труднощі, а при певних обставинах – однотипні конфлікти і нервозні зриви.

Для запобігання неправильних вчинків, перевантажень та ускладнень на роботі, у навчанні і в побуті кожній людині належить знати слабкі місця свого характеру.

Німецький вчений К. Леонгард виділив 12 типів акцентуацій характеру. Його класифікація базується на оцінці стилю спілкування людини з оточуючими. Типи акцентуацій характеру поділяються на дві групи за принципом акцентуації рис або характеру, або темпераменту.

До акцентуації рис характеру К.Леонгард відносить демонстративний, педантичний, застрягливий та збудливий типи.

Демонстративний тип. Для осіб цього типу акцентуації є характерними схильність до "витіснення" зі свідомості тих оцінок, які є неприємними для образу "Я"; прагнення за будь-яку ціну завжди бути в центрі уваги; завищена самооцінка, намагання приймати "бажане за дійсне".

Педантичний тип. Цьому типу акцентуації притаманні інертність психічних процесів, схильність "загрузати" в дрібницях, наявність проблеми складності прийняття рішення. В спілкуванні люди цього типу приваблюють рівним настроєм, надійністю в справах, сумлінністю та охайністю.

Застряглий тип. Основна риса цього типу акцентуації – значна стійкість ефекту, "злопам'ятність", прагнення і в головному і в дрібницях відстоювати свою точку зору, не враховуючи позицію групи.

Збудливий тип. Для таких осіб є характерною схильність до "вибуху" емоцій, як засобу періодичної розрядки нервової системи.

До акцентуації рис темпераменту відносяться гіпертимний, дистимічний, тривожний, циклоїдний, екзольтований, екстравертований та інтравертований типи.

Гіпертимний тип. Людям цього типу притаманні високий рівень оптимізму, а також жадоба діяльності при можливій схильності до поверхових висновків.

Дистимічний тип. Для цього типу акцентуації є характерною песимістична спрямованість особистості, фіксація на похмурих сторінках життя.

Тривожний тип. Головна риса – високий рівень тривожності розвинений "комплекс неповноцінності" – як підтвердження заниженої самооцінки.

Циклотимічний тип. Провідна ознака – схильність до невмотивованих різких змін настрою протягом короткого чалого інтервалу: від підвищено-оптимістичного до знижено-песимістичного і навпаки.

Екзальтований тип. Для носіїв цього типу акцентуації є характерним великий діапазон емоційних станів, вони захоплюються чимось радісним і так само легко впадають у відчай.

Емотивний тип. Це чутливі та вразливі люди, що відзначаються глибиною переживань у галузі тонких емоцій.

Екстравертований тип. Люди цього типу відкриті до всякої інформації, готові вислухати і надавати допомогу кожному, хто до них звертається, здатні до конформізму. Їм притаманні високий рівень товариськості, балакучості, поступливість, ретельність.

Інтровертований тип. Для таких осіб є характерними низька контактивність, замкненість, відірваність від реальності, схильність до філософствування. Вони орієнтовані на свій внутрішній світ, на свою оцінку предмета або події, а не на предмет як такий.

Зазначені типи акцентуацій проявляються не завжди. Оскільки структура характеру є динамічною і змінюється протягом життя людини, акцентуації характеру можуть бути зменшені в процесі виховання, самовиховання або психокорекції. Людині слід знати свої характерологічні особливості й удосконалювати їх у разі необхідності.

3. Шляхи формування характеру

характер індивідуальний темперамент акцентування

Перші ознаки виникнення і закріплення рис характеру можна спостерігати вже на початку життя людини. Вік від 2-3 до 9-10 років є сенситивним для становлення характеру. Цей період є оптимальним для розвитку рис характеру завдяки притаманній людині віковій сенситивності. Під впливом дорослих можуть формуватися як позитивні так і негативні риси, наприклад, доброта, чуйність, товариськість або, навпаки, егоїстичність, байдужність до людей, черствість. Початок формування таких рис пов'язаний з першими місяцями життя і значною мірою залежить від стилю спілкування з дитиною матері чи особи, що її заміняє.

Пізніше формується працьовитість, акуратність, сумлінність, відповідальність, наполегливість та інші "ділові" якості. Відбувається це у

Процесі дитячих ігор та виконання доступних видів домашньої праці зі стимулюючою підтримкою з боку дорослих. Комунікативність риси характеру стають більш виразними в початкових класах середньої школи, коли в дитини різко зростає діапазон контактів з однокласниками і вчителями, з'являються нові шкільні друзі.

Розвиток і закріплення вольових рис характеру відбуваються в підлітковому віці, а його моральних й світоглядних основ – у старших класах середньої школи. В студентські роки найбільш активним є розвиток "моральних і етичних почуттів, становлення і стабілізації характеру і, що важливо, оволодіння повним комплексом функцій дорослої людини, включаючи громадянські, суспільно-політичні, професійно-трудові" (Б.Г. Ананьєв). По закінченні вищого навчального закладу характер фактично сформований.

Формування характеру – це процес стійких психологічних утворень особливості під впливом об’єктивних і спеціально створених для умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багаторазових повторень стають звичними й визначають типову модель її поведінки.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль відіграє активна діяльність особистості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис характеру.

Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринкових відносин, створюють передумови для формування рис нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої

Дійсності особливості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.

На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлення характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначити в ньому своє місце.

Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в дитячих садах, досить виразно проявляються такі риси: товариськість, колективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис характеру у цьому віці близько стосуються темпераменту.

Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці – фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити діяти підлітків дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано. Треба мати на увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює негативізм, браваду, неслухняність, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, навчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй поведінці і це відіграє означальну роль у формуванні їхнього характеру.

Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізичної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.

Дослідження формування характеру доведено, що особливо дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помилкою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнювати кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.

Успішне формування рис характеру потребує єдності вихованих заходів сім'ї, школи та соціального середовища, громадськості.

У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тобто система нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворенню міцних нервових зв’язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Жива істота, писав І.Павлов, з дня народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється у певних рисах характеру. Отже, характер, вважав І. Павлов, "є сплав з рис типу та змін, зумовлених середовищем".

У вченні про характер були спроби пов’язати характер людини з будовою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби неспроможні були розкрити сутності характеру. Зазнали краху також і теорії, що розглядали характер як породжену психічну властивість.

Люди народжуються з різними особливостями функціювання головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім’ї за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не буває. Багато гранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, Викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування , які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними рисами характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання здебільшого бувають темповими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.